Лабіринт
- Автор: Мосс Кейт
- Серия: Лангедокскіх трилогія #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-540-4
- Переводчик: Надія Омельчук
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лабіринт». Краткое содержание книги:
Липень 2005 року: під час археологічних розкопок у горах поблизу Каркассона Еліс Таннер знаходить два скелети, і в цю мить її охоплює всепоглинальна злоба. Дівчина помічає, що розуміє давні слова, викарбувані на стіні печери. Надто пізно Еліс усвідомлює, що надала руху жахливій послідовності подій, які вона неспроможна контролювати, і що тепер її доля нерозривно пов’язана з долею катарів, які жили вісімсот років тому...
Еліс аж сама здивувалася, як швидко почало калатати її серце.
Беяр іще раз кивнув.
— Алаїс покинула Каркассону разом із хлопчиком Саже, онуком жінки, що також була охоронницею Трилогії лабіринту, — Одрік підвів голову, воліючи перевірити, чи слухає його Еліс, а потім продовжив свою розповідь: — Вони прямували сюди, стародавньою мовою тубільців Los Seres означає «гірський гребінь, гряда».
— Чому саме сюди?
— Navigatairè, очільнику Noublesso de los Seres — організації, якій присягали у вірності батько Алаїс та бабуся Саже, чекав їх тут. Оскільки Алаїс боялася, що на неї полюватимуть, вони спочатку попрямували зовсім у інший бік, — спершу на захід до Фанжо, потім на південь до Піверта та Лавланета, і тільки перегодом знову на захід до Сабартських гір.
— Із падінням Каркассони, — вів далі Беяр, — повсюди були солдати. Вони блукали, де їм заманеться, і заполонили всі наші землі, неначе щурі. Серед них було багато горлорізів, які переслідували біженців без жодного жалю. Алаїс із Саже подорожували рано-вранці й пізно увечері, ховаючись протягом дня від нещадного палючого сонця. Тоді було надзвичайно спекотне літо, тому вони обоє спали надворі, коли на землю опускалася ніч. Вони виживали, харчуючись горіхами, ягодами, фруктами — усім, що могли роздобути. Алаїс намагалася уникати міст, окрім тих, де була певна, що їм вдасться знайти прихисток.
— А як вони знали, куди треба йти? — запитала Еліс, пригадуючи власну подорож лише кілька годин тому.
— Саже мав карту, яку йому дала... — голос літнього чоловіка надломився. Еліс не знала чому, але взяла його за руку. Здавалося, йому від цього полегшало.
— Вони рухалися швидко, — нарешті мовив Беяр, — і прибули до Лос-Серес незадовго перед днем Святого Мігеля, що в кінці вересня, якраз коли земля стає золотавою. Вже тут, у горах, вони відчули запах осені й вологої землі. Над полями стелився дим, коли палили стерню. Для обох наших подорожніх, які виросли в затінку алей та переповнених вулиць Каркассони, це був новий світ. Таке світло! Таке небо, що, здавалося, сягало до самих Господніх небес. — Беяр зупинився, дивлячись кудись за обрій, поверх краєвиду, що розлягався тепер перед ними. — Ви мене розумієте?
Еліс кивнула, зачарована його голосом.
— Хариф, Navigatairé, уже чекав на них. — Беяр опустив голову. — Коли він почув про те, що сталося, то оплакав душі батька Алаїс та Симеона. Він також дізнався про втрату Книг і про те, як Есклармонд пожертвувала собою, щоб дати Алаїс та Саже змогу подорожувати безпечно й пильніше охороняти Книгу Слів.
Беяр знову замовк і цього разу мовчав трохи довше, ніж зазвичай. Еліс не хотілося перебивати чи підганяти його. Історія розкажеться сама по собі. Він заговорить, коли буде готовий.
Згодом обличчя Беяра пом’якшало, і він продовжив.
— То були благословенні часи. Тільки вони вдвох у горах і на рівнинах, чи так їм просто здавалося спочатку. Попри жахливе загарбання Без’єра, яке неможливо описати, багато каркассонців думали, буцімто з часом їм дозволять повернутися додому. Багато-хто досі довіряв церкві. Вони гадали, що коли вже єретиків вигнали, то вірним нададуть право жити як раніше.
— Одначе хрестоносці не повернули їм нічого, — додала Еліс.
Беяр похитав головою.
— Це була війна не за віру, а за землі, — сказав він. — Після захоплення Ціутата в серпні 1209 року Симона де Монфора було обрано віконтом, не зважаючи на те, що Раймон-Роже Тренкавель усе ще був живий. Сучасному розуму важко збагнути наскільки безпрецедентно великою була така образа. Це було зроблено поза всіма традиціями і супроти усілякої честі. Війна фінансувалася почасти за рахунок викупів, сплачуваних одними відомими сім’ями іншим. Доти землі навіть засудженого за злочин сеньйора не могли бути конфісковані й віддані іншому власникові. У ті часи не існувало гірших проявів зневаги, ніж ті, з якими завойовники з півночі ставилися до мешканців південних теренів.
— А що трапилося з віконтом Тренкавелем? — запитала Еліс. — Я бачила згадки про нього повсюди в Сіте.
Беяр згідливо кивнув.
— Він був людиною, вартою пам’яті. Він помер — був убитий — після тримісячного ув’язнення в тюрмі Шато Комталь у листопаді 1209 року. Де Монфор оголосив, що він помер від облогової хвороби, як тоді називали нинішню дизентерію. Але ніхто в це не вірив. На території Каркассони виникали одиничні повстання та вибухали бунти, поки де Монфор не був вимушений щорічно сплачувати утримання дворічному сину і спадкоємцеві Раймона-Роже у розмірі трьох тисяч монет, діставши натомість його офіційну відмову від земель віконта.