Феномен Фенікса
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ФІТОСОЦІОЦЕНТР
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Феномен Фенікса». Краткое содержание книги:
У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв’ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.
— Але ж Денис і сам потрапив у біду. Крім того, віднині він мій гість, а гостя негоже виганяти з хати.
Якщо хлопчик— забіяка твій гість, то вже хай лишається, — милостиво погодилась Мама-Джмелижа. — Але я і моє сімейство, як і всі джмелі не хочемо знатися з шкідником.
— Я — шкідник? — з образою подумав Денис, але промовчав.
Він таки — тут правди не втаїти — нашкодив у Джмеландії, то краще мовчати.
У джмелиній хатці всі були зайняті працею. Одні — найменші джмелята — прибирали. житло, виносили назовні непотріб, найбільші — годувальники сім’ї, добувачі нектару й пилку — раз по раз зникали і по якомусь часі поверталися присипані золотавим борошенцем — на квітках були. В зобиках вони приносли нектар, а на віжках жовті грудочки пилку. Все те добро годувальники складали у воскові глечички, де зберігався харч для личинок і для сім’ї.
Мама-Джмелиха, як і перше повзала по чарунках, обмацуючи їх вусами-антенами, щось вислуховувала. Одні чарунки вона запечатувала воском, інші навпаки, відкривала. У чарунках-чашечках були або яєчка — білі продовгуваті крапельки, або вже личинки — маленькі білі черв’ячки, безногі, сліпі, але ротаті. Вони невгамовно потребували їжі. Мама-Джмелиха годувала їх нектаром, ним же вона змащувала їхні тільця, щоб вони не пересихали. А погодувавши і покупавши в запашному нектарі личинок, знову запечатувала чарунки, обігрівала їх теплом свого тіла. Годувати і доглядати личинок господині допомагали молодші діти. А кілька молодих джмелів (і Жжж серед них) вишикувалися в одну лінію від входу й до чарунок і почали дружно махати крилами. І від того в джмелине житло заструменіло свіже повітря. Денис і собі став у шеренгу — замахав руками.
— Молодець! — похвалив його Жжж. — Старайся і тебе теж похвалить наша Мама-Джмелиха!
Раптом почувся струс — один, другий, потім і третій, наче хто товкся на даху джмелиної хатки. Затряслася стеля, тріснула і в печерку посипалась земля. У тріщину просунувся великий писок — видовжений, зубатий, шерстю зарослий. Джмелі тривожно загули:
— Рятуйтеся, миша! Ми загинемо, загинемо! Миша розриє нашу хатку, зруйнує чарунки з личинками і похапає нас…
Страшний писок всунувся в дірку ще глибше, вже видно було двоє очей, що жадібно обмацували печерку, шукаючи чим би поживитися. Від запашного солодкого духу, що був у джмелиній хатці, з писка потекла слина. Жахливий писок вже дотягувався до чарунок, як Мама-Джмелиха, грізно загудівши, лягла спиною на чарунки і виставила кінчик живота з жалом. По всьому видно було, що вона вирішила захищати чарунки з майбутніми синами і дочками своїми до останнього. Частина джмелів теж полягала на чарунки, виставляючи кінчики животів із жалами, інші дружно накинулись на писок, намагаючись ужалити його, відігнати від чарунок. Писок клацав зубами і вже кілька джмелів упали на долівку. Та решта войовниче гула і кидалась на писок.
Денис сховався в кутку серед джмелят, котрі ще не зважувалися вступати в двобій з писком, почував себе кепсько. Писок був більшим за нього, тож і наганяв страх. Та все ж Денис відчував, що ховатися в кутку за малечу не годиться. І тут він згадав, що ідучи сьогодні на риболовлю, прихопив блешню — щоб половити окунів на спінінг, — її із шматком волосіні він поклав у коробку і сунув до кишені. Та й забув про неї. І ось коробочка у нього в руках. А страшний писок, хоч його і жалили джмелі, вже дотягувався до перших чарунок. Тоді Денис розкрутив над головою блешню (тримаючи її за кінчик волосіні) і точним кидком послав риболовну снасть гризунові в роззявленій писок. Блешня вчепилася гачком розбійниці в губу. Запищавши, миша миттю зникла. Разом з блешнею.
— Врятовані! Ми врятовані! — загули джмелі.
Мама-Джмелиха встала з чарунок і неквапливо шкандибаючи, підійшла до Дениса.
— Людський хлопчику і наш госте, — поважно і ґречно мовила господарка. — Ти здійснив добрий вчинок, порятувавши ближніх, і тепер ти заслуговуєш похвального слова. Я і моє сімейство віднині будемо тебе згадувати тільки добрим словом. Але тобі, Дениску, вже пора збиратися додому. Вже вечір і тебе з нетерпінням чекає твоя мама.
— Як — вечір? — здивувався Денис. — Котра зараз година?
Мама-Джмелиха поворушила вусами-антенами, спершу в один бік, потім у другий і відповіла:
— Шість годин вечора.
— Я спізнився… — ледь не заплакав Денис — Останній теплохід йде звідси о п’ятій вечора. А потім прийде аж завтра вранці.