Засліплення

Свій старий костюм Фішерле добре спакував і взяв із собою на вокзал. Уже втретє з’явився він у цій залі — вбраний як на весілля, шляхетного походження, помолоділий. По-королівському байдужно він подав двома пальцями, середнім і вказівним, квитанцію комірному й зажадав свою «нову плетену валізу». Повага службовця змінилася глибокою шанобою. Тими сорочками, що їх каліка ховав пополудні, він, либонь, торгував, а тепер нацупив увесь цей шик на себе. Фішерле обіруч поклав згорток до валізи й сказав:

— Залишмо, як є! Розгортати було б божевіллям.

Біля віконця для чужоземців він запитав по-німецькому й різко:

— Тут можна одержати квиток першого класу до Парижа чи ні?

— Ну звичайно! — запевнив карлика той самий чоловік, який кілька годин тому прогнав його.

Після цього Фішерле справедливо й гордо дійшов висновку, що впізнати його вже не можна.

— Повільно ж у вас повертаються, панове! — поскаржився він з англійською вимовою, все ще тримаючи під пахвою підручника. — Сподіваюся, ваші потяги ходять швидше!

Чи не бажає він узяти спальний вагон, вільні місця, мовляв, іще є.

— Так, прошу. На потяг о першій і п’ять хвилин. Вашому розкладу можна вірити?

— Ну звичайно. Адже в нас тут — один із давніх культурних центрів.

— Я знаю. Зі швидкими потягами це не має нічого спільного. У нас, в Америці, на першому місці — справа. Business, якщо ви трохи знаєте англійську.

Зухвалі манери, якими цей невеличкий панок демонстрував своє повне картате портмоне, остаточно переконали службовця в тому, що перед ним — американець, і сповнили його щонайглибшою шанобливістю, на яку заслуговував американець.

— Я цієї країни зрікаюся! — заявив Фішерле після того, як заплатив і сховав квитка до картатого портмоне. — Мене тут пошили в дурні. Зі мною обходились, як із калікою, а не як з американцем. Завдяки тому, що я блискуче знаю мови, мені пощастило зірвати плани моїх ворогів. Ви знаєте, мене навіть затягували до всіляких розпусних кубел. Добрі шахісти у вас є — це все, що я можу визнати. Всесвітньо відомий паризький психіатр, професор Кін, мій добрий товариш, тієї самої думки. Мене тримали в полоні під ліжком, погрожували смертю й вимагали величезний викуп. Я сплатив, але ваша поліція поверне мені гроші втричі більші. Відповідні дипломатичні кроки вже зроблено. Культурний центр — це непогано!

Не попрощавшись, Фішерле відвернувся. Твердою ходою він вийшов із зали. На його вустах грала зневажлива посмішка. Це йому — про культурний центр! Йому, хто в цьому місті народився й зроду з нього не виїздив; йому, хто знав напам’ять усі шахові газети, хто будь-який ілюстрований часопис читав у «Небі» перший і за півдня вивчив англійську мову! Після цього успіху Фішерле переконався, що може легко опанувати всі мови й поклав собі на дозвіллі, яке йому залишатимуть обов’язки чемпіона світу в Америці, вивчати по дві мови на тиждень. За рік вийде шістдесят шість, більше мов і не треба, навіщо, а на діалекти йому начхати, їх і так знаєш.