Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
Для Сокара суланжський майдан був ніби додатком для його кав'ярні. Силач переходив від дверей до дверей, балакаючи з кожним, влітку не маючи на собі іншого одягу, крім пари штанів та жилетки, мало не завжди розстебнутої, як в усіх власників кав'ярень по маленьких містах. Люди, з якими він балакав, попереджували його, коли хтось увіходив в його заклад, куди він і прямував важкою ходою, ніби нехотя.
Ці подробиці мають переконати парижан, які ніколи не залишали свого кварталу, в труднощах, скажімо більше, — у цілковитій неможливості зберегти в таємниці найменшу дрібницю в Авонській долині від Коншів до Віль-о-Фе. На селі нема жодного порушення зв'язків; на певній відстані один від одного розкидані шинки «Великі-ГУ-сині» й «Кав'ярні миру», що виконують функції луни, і де найіндиферентніші події, що сталися у цілковитій таємниці, відбуваються якимись чарами. Обивательська балаканина виконує роль телеграфного проводу; отак відбуваються чудеса блискавичної передачі вістей про нещастя, які сталися на величезній відстані.
Зупинивши коня, Рігу виліз із візка й прив'язав повід до одного із стовпів біля входу в «Тіволі». Далі він вдався до найприроднішого приводу, щоб, не подаючи вигляду, підслухувати розмову, розмістившися для цього між двома вікнами, в одне з яких він міг, трохи витягши голову, бачити співрозмовників, стежити за їх жестами, ловлячи голосні слова, які виразно долітали до нього крізь вікна, і які дозволяла чути зовнішня тиша.
— А коли я скажу дядькові Рігу, що твій брат Ніколя зазіхає на Пешіну, — кричав різкий голос, — що він весь час її підстерігає і вихопить її з-під носа в вашого пана, — він зуміє порозтрусити вам тельбухи, всім, скільки вас там у «Великих-Гу-синіх», голодранців, набереться!
— Якщо ти зробиш з нами таку штуку, Аглая, — відповів верескливий голос Марі Тонсар, — то про ту штуку, яку я зроблю з тобою, розповіси хіба що хробакам у домовині! Не втручайся в справи Ніколя, та й в мої з Бонебо теж!..
Марі, підбурена своєю бабусею, як можна бачити, пішла за Бонебо; висліджуючи його, вона побачила в вікно, під яким тепер стояв Рігу, як Бонебо залицявся до дівчини Сокар, даруючи їй досить приємні компліменти, за які вона вважала потрібним усміхнутися йому. Ця усмішка призвела до описаної вище сцени, всередині якої виявилось таке викриття, досить цінне для Рігу.
— Ви, дядьку Рігу, ганьбите мої володіння! — сказав Сокар, плескаючи по плечу лихваря.
Власник кав'ярні, повертаючись з хліва в глибині саду, звідки виносилося обладнання для різноманітних громадських ігор, як-от прилади для зважування, карусельні коники, мотузяні гойдалки тощо, щоб розмістити на місця, на яких вони стояли в «Тіволі», — нечутно підійшов до Рігу, бо був взутий в ті туфлі з жовтої шкіри, які, завдяки своїй дешевині, у безлічі розходяться по провінції.
— Якби у вас були свіжі лимони, я б замовив собі лимонаду, — відповів Рігу. — Вечір жаркий.
— Та хто ж це так верещить? — сказав Сокар, заглядаючи в вікно й бачачи, що дочка його свариться з Марі.
— Ділять Бонебо, — ущипливо зауважив Рігу.
Батьків гнів не встояв тоді в душі Сокара перед інтересами власника кав'ярні. Як власник кав'ярні, він вважав розумним підслухувати ззовні, як робив Рігу; але, як батько, він хотів увійти й заявити дочці, що Бонебо, сповнений різноманітних достоїнств в очах власника кав'ярні, не має жодного як зять одного з найшановніших громадян Суланжа. А тимчасом дядько Сокар чув небагато сватань. У двадцять два роки дочка його опасистістю, ґрунтовністю будови й вагою могла конкурувати з пані Вермішель, моторність якої здавалася просто-таки чудом. Звичка сидіти за прилавком ще посилювала схильність до гладкості, якій Аглая була зобов'язана батьковій крові.
— І який це чорт сидить у цих дівках? — спитав дядько Сокар Рігу.
— Ех, — відповів колишній бенедиктинець, — це той самий чорт, який найчастіше потрапляє в церковні лапи.
Замість відповіді Сокар став розглядати на вивісках, що поділяли вікна, більярдні киї, сполучення яких ледве тільки виправдувалось з-за місць, де не вистачало штукатурки, вищербленої рукою часу.
У цей момент з більярдної вийшов Бонебо з києм у руках і сильно вдарив ним Марі, кажучи їй:
— Через тебе я промазав, але по тобі я не промажу й буду продовжувати, аж поки ти заткнеш свою пельку.