Пригоди в оргазмотроні
- Автор: Тернер Крістофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-512-4
- Переводчик: Назар Агаджанян
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Пригоди в оргазмотроні». Краткое содержание книги:
Книжка британського дослідника Крістофера Тернера в деталях простежує інтелектуальну історію Райха у різних контекстах: становлення психоаналізу та університетське життя студентів в Австрії після Першої світової війни; формування нацизму в Німеччині та його розповсюдження Європою у 1930-х роках: настрої, страхи, інтелектуальні пошуки, розчарування, шлях вічного емігранта, неймовірна популярність, знищення наукового доробку Райха американською владою, суд, арешт, смерть у камері за кілька днів до звільнення. У цій біографії — непересічна особистість, неординарний науковець, роботи якого виходять за межі наукових канонів та знаходяться у сірій зоні між наукою та псевдонаукою.
У листопаді 1953 року агент ФБР приїхав до Райха в Оргонон, намагаючись вивідати бодай якусь інформацію про двох комуністів, що були під підозрою бюро, і заодно й перевірити політичні погляди самого Райха. Одним із цих підозрюваних був романіст Ліон Фейхтвангер — чоловік, який проспонсорував утечу Бертольда Брехта з Норвегії до Америки. У ФБР вважали, що, живучи в Берліні, Райх міг знатися з ним.
У своєму звіті агент згадує про численні картини та скульптури з оголеними тілами, що прикрашали Обсерваторію, і ще декілька обрізів та рушниць, які Райх тримав у передпокої разом із нерозпакованим запасом амуніції, «на позиції, готові до використання». Райх був працьовитим писакою, і тепер саме письму він приділяв більшу частину свого дня, роблячи перерви, аби попрактикуватися в стрільбі по мішенях. Пістолет у кобурі, що звисав зі спинки крісла дослідника, в якому Райх умостився для інтерв’ю, уподібнював Райха — на якому був робочий комбінезон та піджак у клітинку, поверх якого його шию оповивала червона хустина, — до революційного лідера.
Судячи з підозрілої поведінки Райха, агент припустив, що їхню розмову могли записувати. Він запитав Райха, що той думає про комунізм:
«СУБ’ЄКТ ствердив, що “більше аніж 20 років” не брав участі в комуністичній діяльності, і що в часи його членства в партії понад шість мільйонів німців були комуністами, і що він є ворогом комунізму, бо комунізм є ворогом трьох речей, які, на його думку, найважливіші в житті людини, а саме “Любові, Свободи та Дітей”; що він схвалював страту Розенбергів, але не прийняв би на себе роль ката; що ненавидів осіб, які “ховалися за П’ятою поправкою”[99], і що під час його дослідження фізіономії Маленкова виявилося, що той — психопат». (Того березня помер Сталін, і Маленков, зайнявши його місце, став Головою Ради міністрів СРСР.)
Звичайно, на той час Райх уже був палким противником комунізму і, як і Кінзі, голосував за республіканців. 4 листопада 1952 року президентом було обрано Ейзенхауера, за якого проголосували 55 % виборців, що вперше за останні двадцять років завело республіканців до Білого дому. Райх голосував за нього не тому, що той був звитяжцем над нацистами, які очолили коричневу орду, що поневолила усю Європу, а тому, що вважав: у нього «чесне обличчя». Ейзенхауер буде останнім президентом, який, як і сам Райх, народився ще в XIX столітті. Як і Райх, він був «рудої масті», і чоловік випромінював внутрішню силу; Райх вважав, що це було ознакою «простоти, невідчуженості та контактності, притаманної генітальному характеру. Я його не знаю наяву, особисто; але така от у мене думка про нього і про його дружину. Думка у час, коли надворі — сексуальна революція». Усі Райхові лікарі пішли за ним, віддаючи свої голоси за республіканців, що змусило декотрих з них відбитися від зграї, бо ж більшість були природженими демократами, які воліли Едлая Стівенсона. «Ніхто не хотів стикатися з Райхом лобами», — казав Бейкер (лише він, Дюваль та Сільверт і були консерваторами і без його переконань).
Після того, як 1952 року Ейзенхауера обрали президентом, декілька хлопчаків під проводом місцевого аптекаря подалися на переможний парад околицями Ренджелей. Оргонон евакуювали після експерименту ОРАЯР, і Оллендорф винайняла будиночок у центрі міста. Коли чин параду проходив повз їхні вікна, до Райхових вух долинало, як група викрикувала: «Оргі, Оргі, Оргі, Кому, Кому, ну ж бо вийди, Кому!». «Я це добре пам’ятаю, — пригадує Пітер Райх, якому тоді було вісім, — та юрба приперлася до нашого будинку і перекрикувала усе навколо, голосячи про комуністів та оргії». Вільгельм Райх помчав на вулицю, аби протистати їм, і хтось із натовпу помітив, що коли він сварливо викрикував до них, то за спиною тримав пістолет, і згодом хтось донесе про це до ФБР.
Коли агент ФБР показав Райхові світлини тих двох «чужоземців», яких підозрювали в комунізмі, Райх відповів, «практично не роздумуючи», що не знав жодного з них:
«Тоді СУБ’ЄКТ втратив контроль над собою. Він ходив взад-вперед та грюкав кулаком по столі. Його обличчя почервоніло, а мовлення подекуди втрачало зв’язність. Запитавши, чи його образило щось із того, що я сказав, і чи через це він так розлютував, СУБ’ЄКТ сказав, що так — образило. Далі СУБ’ЄКТ продовжив, що взагалі-то його образило те, що йому ставлять такі запитання — ідентифікувати, мовляв, підозрюваного комуніста, і додав, що я не усвідомлюю, хто він — СУБ’ЄКТ — такий, що не розумію, наскільки дріб’язково було запитувати його про якогось там одного комуніста, адже він хотів, щоб до мене чітко і зрозуміло дійшло: його персональні знання комунізму як такого виходили далеко поза «політичні рамки» комунізму й врізалися в самісінькі глибини комуністичної диктатури сьогодення, яка була повною протилежністю марксизму».
99
П’ята поправка до Конституції США (англ. The Fifth Amendment to the United States Constitution) — вступила в силу 15 грудня 1791 року як частина Білля про права. Забезпечує особі, яку звинувачують, справедливе судове розслідування. Також, відповідно до цієї поправки, жодна особа не може двічі звинувачуватися у скоєнні одного і того самого злочину.