Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР
- Автор: Кипиани Вахтанг Теймуразович
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-966-942-927-8
- Жанр: История
Электронная книга - «Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР». Краткое содержание книги:
…Текст згаданого вище листа починається словами: «Нині зрозуміло кожному…», крім того, 13 січня 1972 року було вилучено під час обшуку у притягнутого до кримінальної відповідальності за антирадянську діяльність Дзюби Івана Михайловича. (…)
В середині 1970 року Стус написав іншого наклепницького листа, що починається словами «Кожне нормально організоване суспільство…», адресованого Голові Спілки письменників України, Секретарю ЦК КП України та Голові Президії Верховної Ради УРСР.
Для написання цього листа він використав вищезгаданий текст наклепницького рукопису «Франція — це я…». В листі Стус зводить наклепи на національну політику КПРС, стає на захист осіб, що займаються ворожою діяльністю, а вжиті до них заходи з боку органів Радянської влади розцінює як «свавілля над людиною і її совістю».
Цей лист Стуса також був вміщений у так званому «Українському віснику» № 3, виготовленому та розповсюдженому в 1970 році. (…)
В період після 1965 року Стус написав листа наклепницького змісту, якого адресував Президії Спілки письменників України, в копіях — Секретареві ЦК КП України та редакції журналу «Всесвіт».
В цьому документі, виступаючи на захист засудженого за антирадянську діяльність Караванського С. Й. та інших осіб, Стус зводить наклеп на радянську дійсність, стверджує, що на Україні нібито переслідуються інтелігенція і науковці і що в нашій країні начебто відсутні демократія та свобода. (…)
В 1967–1968 роках з цим листом ознайомив Селезненка Л., а в січні 1972 року машинописний текст листа було вилучено під час обшуків у Світличної Н., що мешкає в м. Києві, та у Гулик С., що мешкає в м. Львові.
Текст цього ж листа Стуса, потрапивши за кордон до ворожих видавництв українських буржуазних націоналістів, широко використовувався в пропагандистських заходах, спрямованих проти Радянського Союзу. Зокрема, в квітні 1969 року лист був надрукований в журналі «Сучасність» в Мюнхені, в травні 1969 року у газеті «Українське слово» в Парижі, у травні 1969 року та грудні 1970 року в газеті «Шлях перемоги» в Мюнхені під тенденційними заголовками: «Боягузтво — друге наймення підлості» та «Літературу здано на поталу полторацьким». (…)
В 1969 році Стус написав листа на адресу редактора журналу «Вітчизна» та в копії до редакції газети «Літературна Україна» під заголовком «Місце в бою чи в розправі?», в якому з антирадянських позицій викладає наклепницькі твердження про те, що на Україні нібито наступив «час реакції», «нищаться» тисяч і талантів.
В 1969 році із змістом цього листа ознайомив Селезненка Л. Цей документ також набув поширення і використовувався ворожими елементами на Україні та буржуазною пропагандою на Заході. Так, в січні 1070 року він був надрукований в нелегальному т. з. журналі «Український вісник» № 1, який в 1971 році був передрукований в Парижі. (…)
В червні 1971 року лист Стуса «Місце в бою чи в розправі?» передавався зарубіжною радіостанцією «Свобода», а в серпні того ж року був надрукований в газеті «Шлях перемоги» в Мюнхені.
Крім того, текст цього ж документа Стуса в січні 1972 року було вилучено у Мішко О. Я., що мешкає в м. Києві. (…)
В 1970 році Стус виготовив саморобну нелегальну збірку під назвою «Зимові дерева», в яку вмістив написані ним на протязі 1963–1970 років вірші антирадянського наклепницького змісту, такі як: «Не можу я без посмішки Івана…», «Звіром вити, горілку пити…», «Отак живу, як мавпа серед мавп…», «Даждь нам…», «Розмова», «Балухаті мистецтвознавці…», «Який це час?», «Йдуть три циганки…», «У Мар’їнці стоять кукурудзи…».
В цих віршах життя радянських людей він змальовує в спотвореному, викривленому світлі, як «право надриватися в ярмі». (…)
Радянські люди для нього — це мавпи, а СРСР — це «вітчизна боягузів і убивць».
У вірші «У Мар’їнці стоять кукурудзи…», пишучи про колгоспи, він твердить:
Бо тут собі і на штани не вигадаю,
В цім добровільнім допрі-барлозі.
У вірші «Звіром вити, горілку пити» він пише:
Звіром вити, горілку пити
— і не чаркою, поставцем,
і добі підставляти спите
вірнопідданого лице,
І не рюмсати на поріддя,
Коли твій гайдамацький рід
Ріжуть линвами на обіддя
Кількасот божевільних літ.
В іншому вірші «Даждь нам…» — він твердить:
…Догоряють українські ватри.
Догоряє український весь край.
Вірш «Не можу я без посмішки Івана…» — це злісний наклеп на радянську державу, про що свідчать такі слова: