Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Трапилось бути свідком неприємного, дуже прикрого випадку. З трьома козаками поїхав глянуть, як орудує Отрішко, побалакать з Корнїівгм, подивитись на вулиці.
Отрішко показав себе добрим господарем. Спокійна праця і порядок. Хто що діставав — квитував і од'їжджав. Придані в поміч 10 козаків та підстаршина працювали чітко і жваво. Всі вони були раді білизні і обуви.
Так їдучи, побачили ми чориошличника на коні, а перед ним — жида з налигачем на шиї. Прискоривши коней, зараз догнали чорного. Цього типа пам'ятаю.
"Стій! Що тут робиш, чому не в полку?" Той кинув на мене злий погляд, смикнув налигач — скоріше!
"Злазь з коня, пусти налигач!!!" — чорний повернув карабін в мій бік.
"Проїжджайте далі, не ваше діло!"
Купка людей стала, дивиться — патруль здалека йде сюди. Взяла мене лютість, вихопив нагана.
"Пусти налигач, бо вб'ю!"
Хлопці кинулись, схватились один — за вуздечку, другий — за карабін.
"Злазь! А ви ідіть додому", — крикнув до переляканого жида.
" Гаспадін товариш! Не убивайте його!"
"Марш звідціля!"
Жид зник. Чорного роззброїли, одібрали коня. Саме підійшов патруль.
"Як звешся?"
"Нестір Галайденко", — відповідає сміло.
"Давно в полку?"
"Рік".
"Знаєш, на що заслужив? Яку пляму кидаєш на всіх нас?"
"Батько наказав мені їхать і дещо добуть. Добув би, та ви перешкодили".
Чорношличники звали Дяченка "батьком".
"Лягай тут!" — мовчки ліг, не просився. Мовчав, коли на голий зад впало 25 нагаїв і з посинілого полопаного тіла полилась кров.
"Тепер іди шукай свого батька", — Галайденко глянув на мене, а злоба і ненависть в тім погляді — пекельні. Коня і зброю забрано бандитові.
При першім спітканні Дяченко категорично потребував вернуть коня і зброю та гірко нарікав на покалічення бойового козака за якогось жида.
"От що, Петро! Маєш у себе Бурбу, Плужника, Броже, Черніцина, добрих, свого імені достойних старшин. Маєш хороших порядних козаків, котрих знаю давно і тепер пізнав: Толька, Перепелицю, Якименка, Пшеничного, Кузю, Ромця. А єсть і такі, як Галайденко.
Коли трапиться подібний випадок як тепер — буду розстрілювать. Кінь і зброя роздані достойнішим, а коли Нестор Галайденко такий бойовий, то добуде, як зад виліче. Про тебе і чорних іде не зовсім добра слава".
"Ну, добре. Нехай буде так. Кому іншому не пройшло б".
Потім додав іншим голосом:
"Всі у нас дивуються, що Нестір попав на свого. Помимо всього — це один з найодважніших козаків. При тім такий, що я сам, коли говорю з ним око в око, маю пістоль одбезпечений! Ти, одначе, остерігайся!"
"Немає страху. Балакать нам не прийдеться. А попадеться на подібнім вчинку, застрелю як пса; не мене, а його попередь".
"Тю! Ти якийсь жидівський оборонець!"
"Хай і так буде. Вони тоже люди, а обижають їх, хто хоче".
"Правдивий жидівський батько!"
"Лічись, Петро, з словами та заглянь глибше в своє сумління".
На тім кінчилась розмова і моє відношення приязні до Петра Дяченка.
За мною осталось насмішливе "жидівський батько"
Це мене не ображало.
Після Бобринця обоз збільшився на 200 возів, нагружених продуктами, та на 100 возів до транспорту піхоти. Хворих і ранених осталось в рухомім шпиталі 40 %. Вилікуваних скеровано до обозу на візників або до куренів. Почали вливатись охотники. При стані 1000 людей до харчування 750 було без зброї, решта майже не мала патронів. Такий стан був в Київській і Волинській групах, зменшилась кількість набоїв до гармат. В моменті опущення Бобринця весь склад повстансько-партизанської армії Омеляновича-Павленка лічив:
Піших коло 3 000, в тім — 25 % озброєних, 20 тяжких кулеметів.
Кіннота — 1000 шабель з 20 кулеметами.
Артилерія — 12 легких гармат, при стані 5–6 набоїв на гармату. Забезпечені харчами на довгий час, ми були не в силі вступить в бій. Шабля мала рішуче слово, як ударна сила та охорона.
Стало питання: буть чи не буть?
В недалекій одлеглості лежало над Бугом місто Вознесенськ. Там проходила залізниця з Одеси на Полтаву і Долинську з мостом через Буг, існував і пором.
Агентурна розвідка подала такі дані: в Вознесенську містилась головна база зброї XII Червоної армії. Сильний, добре узброєний гарнізон ставило до 1800 багнетів з десятками кулеметів на тачанках, батарея легкої польової артилерії, тяжкий шестигарматний бронепотяг з 40 кулеметами, десантом та ремонтовою командою. Перед містом — окопи з колючими дротяними загородами.