Історія України. Посібник

Історики, які визнають основними причинами голоду дію національно-політичних чинників, акцентують увагу на його штучності та організованості. Так, французький дослідник Ален Безансон наголошує: «Саме ретельна організація екзекуції надала українському голодному терору характер геноциду». Цю ж думку проводить і американський історик українського походження Д. Соловей, підкреслюючи, «що голод 1932–1933 pp. був планово підготовлений і здійснений». Такий підхід є характерним для праць і вітчизняних публіцистів.

Деякі російські, українські і західні історики (В. Данилов, H. Івницький, В. Марочко, Н. Верт та ін.) вважають, що голод 1932–1933 pp. в Україні зумовлений дією соціально-економічних чинників, насамперед «насильницькими хлібозаготівлями», «поверненням до економічно необґрунтованої та політичне скомпрометованої політики продрозкладки».

Найбільш обґрунтованою є позиція авторського колективу монографії «Сталінізм на Україні: 20—30-ті роки» (В. Даниленко, Г. Касьянов, С. Кульчицький), які на основі зіставлення різних концепцій та аналізу фактичного матеріалу дійшли висновку, що «конкуруючі гіпотези треба об'єднати. Тоді факти, пов'язані з голодом, логічно складатимуться в цілісну картину»[41]. На необхідності синтетичного підходу до вирішення вказаної проблеми наголошує і В. Савельев: «…саме економіко-політичні чинники стали в кінцевому підсумку причиною голоду».

Серед дослідників поки що немає єдності у визначенні фактичних демографічних втрат України в 1932–1933 pp. P. Конквест називає цифру 5 млн., Н. Верт — від 4 до 5 млн., С. Кульчицький — 3,5 млн. осіб. Тільки 1933р., за даними В. Цапліна, у республіці померло 2,9 млн. осіб.

Кількість жертв голодомору могла бути набагато меншою, якби сталінське керівництво звернулося за допомогою, як і під час трагічних 1921–1923 pp., до світового співтовариства. Проте цього не було зроблено. Принципову причину такої пасивності Сталін розкрив ще задовго до голоду в 1928 p.: «Добра була б Радянська влада, коли б вона привела сільське господарство до деградації на одинадцятому році свого існування! Та таку владу слід було б прогнати, а не підтримувати. І робітники давно прогнали б таку владу, коли б вона привела сільське господарство до деградації». Якщо факт деградації сільського господарства не можна було визнавати до «великого перелому», то після нього, коли було вже заявлено з високих трибун про успіхи, — тим більше.