Війна Калібана
- Автор: Кори Джеймс С. А.
- Серия: Простір #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: пан сам склепАв
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Війна Калібана». Краткое содержание книги:
На Ганимеде, житнице внешних планет, марсианка-спецназовец становится свидетелем гибели своего взвода, истребленного чудовищным суперсолдатом. На Земле высокопоставленный политик изо всех сил пытается предотвратить межпланетную войну. А на Венере обосновалась чуждая протомолекула, производя таинственные трансформации и угрожая распространиться по Солнечной системе.
В бескрайнем космосе Джеймс Холден и экипаж «Росинанта» заняты поддержанием мира от имени Альянса Внешних Планет. Они соглашаются помочь в поисках пропавшего на Ганимеде ребенка и внезапно обнаруживают, что будущее человечества зависит от того, сможет ли один корабль предотвратить межпланетное вторжение, которое, возможно, уже началось…
«Война Калибана» — это твердая научная фантастика, полная головокружительных приключений. Один из лучших образцов жанра последнего времени наряду с «Пробуждением Левиафана».
- Пробач, - сказав він тих, звертаючись до Наомі, - я знаю що ми типу домовлялися аби я такого не робив більше. Але в мене немає часу його…
- Ні, - роздратованим голосом мовила Наомі, - тий виродок заслуговував смерті. І я в курсі що пізніше ти будеш себе почувати як лайно. Цього мені вистачить.
Панель відкрилася і в середині знайшлася проста кнопка. Вона навіть червоною не була. Проста технологічна біла.
- Це підриве корабель?
- Таймеру немає, - проказала Наґата.
- Ну так це ж протиабордажний запобіжник. Якщо хтось відкриє цю панель аби натиснути кнопку, то це через те що корабель втрачено. Їм не потрібен таймер. Який хтось може відімкнути.
- Це інженерна проблема, - сказала старпом. Вона зрозуміла про що він думає, і намагалася знайти відповідь, до того як він скаже це, - ми це вирішимо.
- Ми це не вирішимо, - відповів Голден, чекаючи що прийде печаль. Натомість відчув щось на кшталт тихого упокоєння, - по шахті ліфту зараз намагаються піднятися пару сотень дуже розлючених зомбі. Не знайдемо ми рішення, з яким я тут не зависну у будь-якому разі.
По його плечу поповзла рука. Капітан обернувся і Ларсон сказав:
- Я її натисну.
- Ні, ти не повинен…
Ларсон підняв руку. Рукав скафандра мав тонкий проріз у місці, де його здавили двері ліфту. Навколо прорізу була брунатна пляма розміром з долоню.
- Ось така от гнила, курва, вдача, їй-бо. Та я дивився стріми з Еросу як і всі інші. Ви не можете ризикувати забираючи мене. Достатньо скоро я можу стати…, - він припнувся і махнув головою в бік ліфту, - можу стати одним з них.
Годен узяв рудого за руку. Товсті рукавиці не дозволяли нічого відчути:
- Мені дуже шкода.
- Та ну, але ти ж спробував, - сказав Ларсон з посмішкою, - я тепер точно не помру від спраги в шафі.
- Адмірал Саутер має про це дізнатися, - відповів Джим, - всі мають дізнатися.
- Серйозно, - сказав моряк, підпливаючи до кнопки, що могла зробити лінкор на декілька секунд зіркою. Він зняв свій шолом і зробив глибокий вдих, - трьома палубами вище є ще один шлюз. Якщо вони ще не в шахті ліфту, ти зможеш.
- Ларсоне, я …
- Тобі треба вже йти.
Джим мав зняти свого костюма у шлюзі «Аґати Кінґ». Він був вкритий болотом, і не варто було ризикувати тягнувши його назад на «Рейзербек». Поки брав інший оонівський скафандр з однієї з шаф і вдягав його, то ухопив декілька рад. Виглядав він точнісінько так як Ларсенів. Як тільки повернувся на пінас, то передав коди віддаленого керування на Саутерів борт. Він вже майже повернувся на «Росінант», коли Нґуєнів флаґман спалахнув білим вогнем.
Розділ п’ятидесятий: Боббі.
- Капітан щойно відчалив, - повідомив Амос Боббі, коли повернувся в майстерню. Вона висіла в пів метрі над палубою, в кільці смертоносних технологій. Позаду неї стояв вичищений і підігнаний костюм розвідника, одна цівка щойно встановленого кулемету сяяла в порті правої руки. Зліва висів недавно перебраний автоматичний дробовик, Бертонів улюблений. Замикали коло пістолети, гранати, бойовий ніж і магазини до різної зброї. Боббі ще раз все перебрала в голові і вирішила що вона зробила все що могла.
- Він думає що може звідти не повернутися, - додав механік, потім нагнувся і ухопив дробовик. Огледів його прискіпливо, потів кивнув з вдячністю.
- Коли йдеш в бій, з якого знаєш що не повернешся, то приходить якась ясність, - озвалася комендор. Вона простягнула руку, ухопила броню і почала в неї залазити. Не така-то й проста річ при мікрогравітації. Вона мала крутитися і вигинатися, аби вмостити ноги в нижню частину костюму перед тим, як герметизувати його. Помітила, що Амос спостерігає. На обличчі його була якась одурманена посмішка.
- Серйозно? Зараз? – перепитала вона, - ми говоримо про те що твій капітан іде на смерть а все що в тебе зараз в голові це «ого, цицьки!».
Амос продовжував либитись, не попускаючись взагалі: - це боді не дає багатого вибору уяві, ось і все.
Боббі закотила очі:
- Повір мені, - якби я могла вдягнути грубий светр під мою повністю вільний, енергетично-підсилений бойовий костюм, я б цього не зробила. Бо це було б тупо, - вона натисла на кнопку герметизації, і броня охопила її неначе друга шкіра. Наділа шолом і далі говорила з Амосом через мікрофон і динаміки прекрасно розуміючи що завдяки цьому її голос звучатиме нелюдськи, мов у робота.
- Краще запихни свого велетня у штани, - її голос відбився від стін кімнати. Бертон інстинктивно відступив назад, - не один тільки капітан може не повернутися.