Німа смерть
- Автор: Кучер Фолькер
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9248-9
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Німа смерть». Краткое содержание книги:
І знов Берлін. Весна 1930 року. Європейське місто, сліпучі вогні реклами, тріумфальна поява звукового кіно. Його вже називають новим мистецтвом. Але є й ті, для кого звукові фільми тільки дешеве потурання невибагливим смакам глядачів.
Конкуренція між звуковим і німим кіно стає все жорстокішою. І ось з’являється він — той, хто в ім’я «великого німого» здатен піти будь на що. Чи він просто прикривається цим?
Ґереон Рат намагається розплутати одночасно кілька загадок. І, звісно, знов ризикує і своїм життям, і своїм добрим ім’ям, і своєю кар’єрою. Ще крок — і відкриється правда… Чи то буде тільки новий поворот драми?..
Раптом йому здалося, що він щось почув. Справді! Хтось насвистував безжурну мелодію. Рат гупнув у сталеві двері, почувся порожній бляшаний звук. Він уже гупав раніше, щойно спустився сюди, але ніхто не відповів. Напевно, тому, що нікого не було на кухні. Але зараз! Він знову гупнув у двері так сильно, як міг, у своїй позі з підібганими ногами і згорбленою спиною. Чути було чиїсь кроки — людина наближалася, і нарешті Рат почув, як хтось відчиняє дверцята ліфта. Потім, нарешті, світло потрапило у його вузьку темну клітку, і Рат побачив у проміжок між своїми колінами здивоване обличчя китайця. Рат був йому вдячний і аж ніяк не хотів його скривдити, але не міг утриматися від того, щоб нарешті випростати ноги, і мимоволі копнув свого рятівника точно у підборіддя.
Рат випхався з ліфта. Китаєць лежав на світло-сірій мармуровій плитці і не рухався.
Рат панічно роззирнувся, заледве здатний чітко мислити. Він не зважав на біль у кістках — часу майже не лишалося. На стільниці робочій поверхні стояв корячок з білим порошком; Рат кинувся до нього, покуштував.
Сіль!
Ні, цього не може бути! Він таки на кухні, тут має бути хоч трохи цукру! Рат зазирав по всіх шафах, але знаходив тільки каструлі, миски, тарілки.
Де у них зберігаються харчові припаси?
Він гарячково озирався на всі боки.
Швидше! Але не панікувати.
Де він іще не шукав?
Там, коло великого сервірувального столу.
Невеличкі приховані дверцята — він майже випадково наштовхнувся на них і відчинив.
Комора.
Нарешті!
Він знайшов рай! Їжа над їжею, скільки сягає око!
Тепер мерщій, усе найсолодше, мерщій до рота!
Першим, що він надибав, був залишок мармурового кекса. Рат напхався їм так, що мало не вдавився: кекс був солодкий, але на суху ковтати його було складно — наступний шматок не ліз у горло.
Він знайшов і відкоркував пляшку яблучного соку. Тоді став їсти, запиваючи, аж доки пляшка не спорожніла і кекс не був доїдений до крихти.
«Мені потрібно більше фруктів, — подумав він — фрукти, фруктовий цукор, це найкраще, якщо він правильно зрозумів доктора Картгауза.»
Він пошукав і знайшов кілька коробок з фруктовими запасами, взявся до бананів і яблук. Тоді, наче шалений, поглинав усі плоди, не займаючи тільки янґтао зліва.
Поступово до нього поверталася ясність думок. Він дістав із коробки ще одну пляшку яблучного соку і повернувся на кухню.
Китаєць стогнав, лежачи на підлозі.
Аж тут Рат почув іще один звук, подібний до стогону — високе, жалісне скімління.
— Кірі?
У відповідь коротке гавкання.
— Де ти, серденько?
Іще один гавкіт. Він долинув із кутка поруч із великим холодильником.
Рат не міг повірити своїм очам: Кірі сиділа у крихітній клітці, найімовірніше призначеній для транспортування курей. Рат поставив яблучний сік на підлогу і відчинив дверцята.
— Моє бідолашне маля, — примовляв він, беручи собаку на руки, — тебе хотіли включити у меню?
Тепер він більше не шкодував, що був відправив китайця у нокаут на плитку.
— Ссо ви тут хоцете? Я дзвоню поліцію!
Він обернувся. Китаєць стояв перед ним, дивлячись знизу вгору. В руці він мав великий кухарський ніж.
— Я з поліції! — Рат показав своє посвідчення.
Китаєць вклонився і поклав ніж.
— А вам би я радив не викаблучуватися, — додав Ґереон, — доки я не затримав вас за жорстоке поводження з твариною.
— Це мій песик! Сановний гел Малкал подалував мені!
— Щоб ти її на ковбасу пустив? Тут Німеччина, мій друже!
— Не на ковбасу, ссо ви говолите?! Для племіннисі номел два! Скоро буде день налодзення!
— Не ображайтеся, будь ласка, нічого особистого, але, на жаль, ваш подарунок на день народження не чинний. Собака належить мені, а пан Маркард...
— Гел Малкалт мені далував, не поліції!
Його повага до правоохоронців, очевидно, мала свої межі. Китаєць зробив крок у бік Рата і потягнувся до собаки. Але Кірі загавкала на нього, і він здригнувся.
— Ось бачите! Собака не хоче нічого про вас знати.
— Мій песик, гела Малкалта спитайте! Мій песик!
Китайці не здавались так швидко: він знову потягнувся до Кірі, але вона ставала дедалі більш неспокійною, гавкала і гарчала на китайця, аж доки Рат уже не міг її втримати. Вона вискочила з його обіймів на підлогу і відбігла.