Злий
- Автор: Тирманд Леопольд
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Марія Пригара
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Злий». Краткое содержание книги:
Льово, — наказав він, — відкрий чемодан!
Зільберштейн відкрив: банкноти по сто злотих посипались на підлогу автомашини.
— Непогано, — холодно промовив Меринос, — з тисяч п’ятнадцять квитків, мабуть, розійшлося?
— Трохи менше, — сказав Льова. Погляд у нього був дуже втомлений, губи порепалися, наче від лихоманки.
— Але близько мільйона виторгували чи ні? — спитав Меринос, ховаючи в кишені тремтячі руки.
— Щось близько цього… — пробелькотів Льова.
— Чемодан — під заднє сидіння, — коротко наказав Меринос, — і чекай тут на мене! Буду за півгодини. Роберте, за мною!
Крушина виліз з машини, потягнувся, аж захрустіли суглоби, поправив галстук і всміхнувся з відданістю вірного паладина, щасливого з присутності свого пана.
— Ну, пане голово, — сказав, — бажаю успіху.
Меринос і Крушина вийшли з проїзду.
— Яцеку, Стасеку!.. — стиха свиснув Шая, — за мною! Олеку! За цими панами, — він показав на широкі плечі Мериноса.
Непомітна кольчуга з рухливих гнучких постатей розтягнулася в юрбі навколо нього.
Меринос і Крушина пройшли крізь кордон міліції на розі Лазєнковської і вплелися в розгойданий людський потік на головній магістралі, що вела до стадіону. Великий масив бетонних трибун, що відсвічував рядом зеленавих віконечок, простягався над стадіоном. З-за трибун долинав вулканічний грім неосяжної юрби, що пробивалася на стадіон, оглушливий гуркіт, ніби десь під землею переверталися якісь гігантські циклопи.
Поручик Міхал Дзярський підвівся з-за письмового столу і потягнувся. Хтось постукав у двері. Увійшов Мацєяк, а за ним Клюсінський.
— Ну, ходім, — сказав Дзярський, — вже час.
В цю хвилину раптом відчинилися двері; не постукавши, в кабінет вскочив високий щуплий капітан міліції з суворим обличчям, якого не зм'якшували навіть вусики.
— Товаришу Дзярський! — крикнув він, — ви знаєте, що робиться?
— Ні,— спокійно відповів Дзярський, — а хіба що?
— Якась колосальна афера з квитками! Продано на кільканадцять тисяч квитків більше, ніж треба; мабуть, фальшивих! На стадіоні щось страшне!
— Цього й треба було сподіватися, — флегматично відповів Дзярський.
— Треба! Треба! — скипів капітан, — то чого ж ви не запобігли цьому?! Що тепер буде?
— Пробачте, — посміхнувся Дзярський, — але це не моя справа вдаватися до запобіжних заходів. Це справа кримінального й слідчого відділу. А вони не люблять, коли я втручаюся в їхні справи. Я вчора попереджав їх, може щось трапитись. Віддав їм украдені в ЦРПС квитки, подав свої висновки й спостереження. Мені ввічливо дали зрозуміти, щоб я не втручався; що одна річ — хуліганські історії, з якими я маю справу, а зовсім інша — їхня наукова робота; що мої справи, мовляв, мало чого варті, а їхні — важливі. Отже, я тепер не втручаюсь.
І що ж тепер буде? — бідкався капітан.
— Мацєяк! — різко кинув Дзярський, — ми не підемо на матч. Підняти на ноги караульну роту!
На обличчі Мацєяка відбилося розчарування.
— Що, ми не поїдемо на матч?
— Поки що ні, — промовив Дзярський. — Клюсінський, ідійдіть-но сюди, щось скажу.
Клюсінський глянув у вікно, що означало — він пильно дивиться в обличчя свого начальника, і став уважно слухати.
— Он стоїть Компот… — Генек показав пальцем на велику білу постать: Компот стояв у ніші біля замкнених кас; висока огорожа з міцних залізних штахетів, що тягнулася тут увігнутим півколом, утворювала широкий майданчик перед головним входом на стадіон.
Генек Шмігло гукнув:
— Фредек!
І Компот рушив, без особливих зусиль пробиваючи собі шлях. Саме в цей момент ЗЛИЙ обернувся; водночас обернуися й високий плечистий чоловік, що стояв на відстані двох метрів спиною до нього.
Якусь частку секунди вони міряли один одного поглядом.
Очі ЗЛОГО а сірих і ясних стали страхітливо-білі, ніби зникли з них райдужні оболонки. Обличчя високого чоловіка потемніло, налилося кров'ю.
— Новак! — хрипко видушив з себе Філіп Меринос.
— Бухович! — прошипів ЗЛИЙ крізь вузькі смужки ідих вуст.
Наступної секунди погляди їх переплелися з дикою, не згаслою за довгі роки ненавистю. Очі Філіпа Мериноса розбіглися, мов охоплене смертельною панікою військо; його охопила хвиля розпачливої тривоги. Філіп Меринос в житті не боявся нічого — ні поразки, ні смерті, але він злякався цих очей: такий страх сильніший від поразки і смерті. Меринос почав відступати.
ЗЛИЙ ступив уперед один крок, хисткий і невпевнений, наче до здійснення найсвятіших мрій.