Історія України-Руси. XI - XIII вік

Подібно як у Чернигівщинї, й тут, у полудневих Сїверян неспокійне пограничне житє, вічні битви з степовиками дуже сприяли витворенню лицарської поезії. Ми дїйсно маємо деякі останки її, але не в видї автентичних уривків чи цїлих творів, як від чернигівської поезії, а тільки книжні перекази. Так, уже лєґенда звязана з початком Переяслава, була таким епосом на тлї боротьби з степом: руський молодик побиває печенїзького велетня й тим виратовує край від печенїзького спустошення. Спільність деяких мотивів вяже сю сучасну лєґенду про боротьбу Микити Кожемяка з зьмієм, підняту теж для оборони землї: лїтописний: молодик теж кожемяка з ремесла (тільки в переказї Никонівської лїт. він зветь ся „нЂкій усмошвець” 30). Хто у кого перейняв тут сї мотиви, чи лїтописне оповіданнє про боротьбу з Печенїжином від казки про боротьбу з зьмієм, чи навпаки, не важно: завсїди зістаєть ся сей епічний переказ про руського молодика й печенїзького велетня.

Анальоґічне, але відмінне оповіданнє, знаходимо ми в Никонівській компіляції, приладжене до подїй з середини XII в. Підчас князювання Мстиславича Ізяславича в Переяславі, при кінцї 1140-х рр., був тут „богатир” Демян Куденевич (може бути, се призвище треба звязати з Кудновим, селом під Переяславом). Коли Глїб Юриєвич пішов на Переяслав, закликаний Переяславцями, Мстислав поспішив ся до Демяна, кличучи до бою. Демян зібрав ся лише з своїм чурою („слугою своимъ”) Тарасом і пятьма молодими своїми отроками, бо напад був несподїваний, і всї порозходили ся. З ними нападає він на військо Глїба, богатьох побиває й переляканий Глїб каже, що він прийшов не битись, а миритись, та забераєть ся назад, а Демян вертаєть ся до Переяслава і „многу честь прія” від Мстислава. Тогож року Глїб знову приходить, уже з Половцями; несподївано підійшов він під Переяслав в ночи, попалив передмістє й обступив місто; в містї зчинило ся „много смущеніє и плачъ”. Несподївано захоплений, Демян Куденевич виїхав на Половцїв сам оден, без всякої бронї (не имЂя ничтоже одЂаніа доспЂшняго на себЂ). Богато ворогів побив він, але й його устрілили Половцї, й він, знемігши ся, вернув ся до міста, тимчасом як настрашені його богатирством вороги кинули ся тїкати. Князь Мстислав поспішив ся до нього, обіцюючи йому дарунки й уряди, але він вже доходив, і сказав князю: „марність людська! хто вже мертвий, тому вже не треба анї дарунків, анї урядів тлїнних”. Сказавши се, він умер, і був по нїм великий плач у місті 31).