Подорож на край ночі

Проте листи, що їх отримував я, слова, якими вони рясніли, вкрай непокоїли мене, вони не скидалися на решту листів, звинувачення були сформульовані конкретно і в них завжди йшлося тільки про мене й Робінзона. Аби не ховати правди, скажу: нам закидали гомосексуалізм. Таке звинувачення, звісно, — мерзота. Попервах я не зважувавсь розповісти про це Робінзонові, а потім усе-таки сказав, бо листи такого самого змісту надходили й далі. Ми вдвох стали думати, хто може писати їх. Перебрали всі можливі варіанти серед наших спільних знайомих, та не знаходили нікого. А втім, таке звинувачення не трималося купи. Я не мав жодної схильности до збочень, а Робінзон був дуже глибоко байдужий до сексу — як з одного боку, так і з другого. Якщо він часом і мучився, причиною тих мук безперечно ніколи не ставав зад і все пов'язане з ним. Мабуть, тільки ревнощі могли спонукати до таких мерзенних вигадок.

Кінець кінцем ми не згадали нікого іншого, крім Мадлон, тільки вона могла звинувачувати нас у такому паскудстві й колоти ним очі у Віньї. Мені було байдуже, що Мадлон і далі шкрябає ту гидоту, але я боявся, що, не діставши жодної відповіді, вона з розпачу прийде до нас сама і влаштує скандал у клініці. Доводилося сподіватись найгіршого.

Так ми прожили кілька тижнів, підскакуючи при кожному дзвонику. Я чекав, що з'явиться Мадлон або, — а це ще гірше, — Паркет.

Щоразу, коли поліцай Мандамур приходив на більярд трохи раніше, ніж завжди, я запитував себе, чи в нього в кишені ще немає повістки, але тоді Мандамур ще був нам щирим приятелем. Мінятись, і швидко став згодом. Тоді він іще спокійно програвав усі партії майже кожного вечора. Якщо в нього потім змінився характер, то здебільшого через нашу провину.

Одного вечора, аби докопатися до правди, я запитав у нього, чому він ніколи не може виграти в більярд або в карти, хоча, по суті, питаючи про це, вчинив нерозумно, скорившись своїй манії доскіпуватись чому та як. До того ж ми ніколи не грали на гроші! Розмовляючи про те, як йому неталанить, я присунувсь до нього й зблизька помітив, що в нього страшенна далекозорість. При тому світлі, що горіло в більярдній, він навряд чи відрізняв на картах дзвінку від жиру. З цим треба було покінчити.

Я дав раду Ґюставовій хворобі, запропонувавши йому хороші окуляри. Він спробував ходити в окулярах і попервах був цілком задоволений, але радість тривала недовго. Завдяки окулярам він став краще грати і програвав не так часто, як досі, та тоді йому заманулося не програвати зовсім. То була неможлива річ, і Ґюстав Мандамур почав махлювати. А коли, незважаючи на махлярство, таки програвав, то дувся на нас не одну годину. Одне слово, став нестерпний.