Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
Скидалось на те, що незвичайна поведінка підсудного може ще дужче ускладнити процес. Тому на обличчях усіх причетних до нього помітна була втома. Тільки обличчя старого променіло, він був бадьорий, наче щойно виліз з ванни. Я не певний, чи він би так радів, якби виграв процес. Оборонець вирішив скористатись загальною втомою для своєї безнадійної справи. Він запропонував відкласти її розгляд на невизначений час, бо, мовляв, хоче запросити нових свідків і подати нові «матеріали». Суд радо схопився за цю пропозицію і прийняв її. Ціппер низько вклонився, згорнув течку з паперами, зашарудівши ними на цілу залу, і, з циліндром у правій руці, рушив до дверей так поважно, неквапливо, що служник на вході мимоволі вклонився йому, наче то був якийсь суддя.
Я гадав, що Ціппер говоритиме зі мною про свій процес. Але він зустрів мене запитанням:
— Арнольд уже поїхав?
Я відповів, що поїхав.
— То я пошлю йому гроші, — сказав старий. — Відберу завдаток в адвоката. До речі, він ні на що не здатен, той мій адвокат. Я тільки не хотів його соромити. Знаєте, про що я весь час думав на суді? Що було б краще, якби мій син став адвокатом. В Арнольда розум явно юридичного ухилу.
Увечері старий Ціппер поїхав додому. Коли я на станції подав йому руку, він зненацька сказав:
— Чи ми ще колись побачимося?
Його сонячну, променисту наївність раптом ніби захмарило. А може, то смерть, що вже стояла позад нього, легенько торкнулась його плеча? Я хотів відповісти йому звичайними в таких випадках заспокійливими словами, але тієї миті поїзд ковзнув перед моїм розтуленим ротом, і мені не лишилось іншої ради, як тільки помахати рукою своєму давньому приятелеві. Я ще довго розрізняв його хусточку. Здавалося, що вона тріпотіла дужче, ніж інші.
Того ж таки вечора я побачив виконавця демонічних ролей у нічному клубі. Він сказав, що Ерна впала з коня й побилася, йому довелось повернутися додому, бо гроші скінчились, фільм ще не почали знімати і ніхто з дирекції не показувався. Тому Ерна й послала телеграму своєму чоловікові.
Виявилося, що Ерна тяжко захворіла. Її перевезли в санаторій до Берліна.
Для Арнольда це була найкраща пора. Адже він міг бути біля неї цілу ніч, бо теж оселився в санаторії.
Удень вона приймала візити, якими вшановують артистку, коли з нею станеться нещасний випадок. Вона отримувала всі докази співчуття, належні за таких обставин. Дізнавалася, як високо її цінують. Немає нічого приємнішого, як читати ці своєрідні некрологи й знати, що ти залишився живий.
Відкладено працю над фільмом. У багатьох повідомленнях про свята і бенкети писалося, що там «бракувало» Ерни. О чарівна оправо прикрашеного квітками ложа хвороби! Щасливі наслідки тяжкого випадку! Бути відвідуваною і водночас тією, якої бракує товариству!
Ерні довелося лягти на операцію. Виявилося, що вона довгий час кульгатиме.
Поступово її прізвище почало зникати з газетних шпальт. Фільм зняли без неї. До тієї акторки, що її замінила, критика поставилась добре. Ерні обмежили аванси. Вона залишила санаторій. І Арнольд перебрався до її вілли.
Вона продала машину, звільнила садівника. Приятельки вибралися геть. Лишився тільки грамофон. Візити ставали дедалі рідші. Мабуть, подружжя жило тільки з Арнольдового заробітку.
Вони продали будинок, перебралися до міста й найняли там помешкання. Спершу велике, вікнами на вулицю. Потім Арнольд довідався, що таке саме помешкання, тільки вікнами на подвір’я, можна найняти вдвічі дешевше. Вони перебрались туди. Щоб потрапити до них, треба було перейти довге підворіття і просторе подвір’я, де кудкудакали кури. Сторож тримав вікна в себе на кухні відчиненими навстіж, і було чути, що він їв.
В Арнольда тепер також був салон, не такий темний і вологий, як удома, його салон був тепліший і сухіший. На комоді стояли статуетки Будди з шухлядками в животах. У тих шухлядках лежали різні дрібнички, поламані й цілі речі з Ерниного туалету.
У молодих Ціпперів була служниця, сувора жінка з темним, гулястим, мов корінь дерева, лицем. Вона носила довгий блакитний фартух, візерунок якого нагадував мені фартухи пані Ціппер.