Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
Ще гірші наслідки для визвольного руху виникнули б із переставлення його боротьби на Рідних Землях на орієнтацію на зовнішні сили і їх допомогу. Тоді б сьогодні ми стояли перед його дійовим заламанням. Західні держави при своїй політиці не зважуються, ані не спроможні дати протибольшевицькій революційній боротьбі в Україні реальну підтримку. Ідейно-політична дискредитація руху перед народом через орієнтацію на політику Заходу, що ввесь час шукає співжиття з большевизмом, — знищила б увесь ґрунт впливу й визвольницької дії цього руху.
Переглядаючи розвиток подій за останнє десятиріччя, знаходимо в ньому дуже виразне ствердження, що концепція власних сил, повна самобутність і незалежність українського визвольного руху, як на Батьківщині, так і за кордоном — єдино певні і реальні. Правда, наші власні сили і спроможності, які в сучасному положенні можемо мобілізувати до визвольницької боротьби, — малі в порівнянні з тими силами й засобами, які входять в гру обабіч світового фронту. Але вони певні, на них можна будувати визвольну акцію в кожній ситуації й ними можна зрушити до боротьби за самостійність увесь народ.
Десятирічний повоєнний розвиток подій виявив, що концепція поборювання самого тільки режиму СССР — помилкова. Як у західній проткбольшевицькій пропаганді, так теж і в політично-публічній роботі деяких українських середовищ спрямовувано головне вістря проти сталінізму як системи, опертої на диктатуру однієї людини та його прибічної кліки. Таким чином легковажено, а подекуди й вибілювало саме джерело лиха — комуністичну доктрину. А вона, як світогляд та суспільно-політична система, спарована з історичним московським імперіялізмом, породила всі страхіття большевизму.
За таким ставленням проблеми приховувалась надія, що персональні зміни чи інші внутрішні потрясення на верхах режиму можуть довести до заламання або поважного переродження больше-вицької системи. Тим часом Сталін помер, зліквідували Берію і жодного катаклізму, ані глибших змін у напрямі послаблення большевизму не було. Це унагляднило безпідставність всяких сподівань на послаблення большевицького тиску в наслідок внутрішніх змін у самому режимі.
Большевизм — це тоталітарна система не тільки в сенсі всеохоплюючої й безоглядної диктатури режиму в усіх ділянках життя, але ще більше в тому, що всі елементи большевизму, від доктрини до практики, творять одну цілість, є нерозривно сплетені, так що одно з другого виникає, одно одного підтримує. Побороти большевизм можна тільки при повному неґуванні всіх його складників, зокрема ж, протиставляючи його теоретичній підбу-дові відповідні вартості християнської релігії й духовости та сперті на них національно-політичні й суспільні ідеї.
Було б цілком помилковим розглядати сучасний український визвольно-революційний рух, як тільки політично-мілітарну кампанію, яку розраховано на переведення протягом обмеженого часу й у відповідній ситуації прийнятих стратегічних плянів, на чому дія цього руху закінчувалась би — перемогою або невдачею. Такий рух не мав би ані рації, ані змоги розвиватися в існуючій, повоєнній ситуації, якщо б він був наставлений на дію тільки за такого положення, яке дає вигляди на усунення большевицької займанщини загальним збройним повстанням, з використанням догідних міжнародніх, чи внутрішньо-імперіяльних ускладнень.
В однобічному розумінні виключної мілітарної стратегії розвиток визвольно-революційної боротьби в Україні за останнє десятиріччя виглядав би цілком неуспішним. Бо хоча при кінці війни і було змобілізовано поважну революційно-військову силу — УПА та її діями створено велике піднесення революційних настроїв серед народу, особливо на Західніх Землях, одначе не було змоги підняти загальне збройне повстання. Так само не було можливости тримати цілість змобілізованих сил, зберігаючи їх для збройної боротьби в догіднішій ситуації. У дальших повоєнних роках, від 1948 р., в найважчих умовах підпільного побуту і боротьби поступово значно зменшилися дійові революційні кадри в Україні, зокрема відділи УПА та їхні збройні акції. Але оцінювання проблеми національно-визвольної революції виключно під один кутом мілітарно-стратегічної доцільности — цілком помилкове, бо воно не узгляднює цілої суті революції.