Твори у 12 томах. Том 06
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #6
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 06». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До шостого тому ввійшли роман «Мартін Іден» (Нью-Йорк, 1909), п’єса «Крадіжка» (Нью-Йорк, 1910) і статті: «Риси літературного розвитку» (опублікована в жовтні 1900 р. у журналі «Букмен»), «Про себе» (вміщена в англійському виданні збірки оповідань «Храм гордощів», без року), «Революція» та «Що означає для мене життя» (обидві із збірки статей «Революція», 1910).
Ми зустріли одне одного. Це — Доля. І за це я дякую богові. (Підходить до неї і хоче обійняти, але вона відступає).
Маргеріт (сумно всміхаючись). Ах, тепер ви палаєте… Ми помінялися ролями. Вчора-бо я була така. І це добре, що ми не водночас впадаємо в такий стан — а ні, то ми давно б уже розтопилися на цьому вогні.
Нокс. Але ж ми не передбачали того, що сталося. Таж ми зреклися одне одного. Ми боролися проти цього почуття, та марно. Ні, це Доля. По тому, що сталося нині вранці — захисток для вас тільки в мене. А я — мені кінець, як там я не змагався. Мене розбито. Я ж казав вам — папери вкрадено. І ніякої промови сьогодні не буде.
Маргеріт (спокійно). Ні, таки буде.
Нокс. Неможливо. Тоді я був би тричі дурень. Доказів же в мене нема.
Маргеріт. Вони у вас будуть. Як ці крадіжки чіпляються одна за одну! Мій батько краде в народу. Документи, що викривають його крадіжку, краде в нього Герст. Габард краде їх у вас і повертає моєму батькові. А я краду їх у свого батька і передаю вам.
Нокс (вражений). Ви?.. Ви?..
Маргеріт. Так; сьогодні вранці. Отож-то й збилася буча. Коли б я їх не вкрала, нічого б не сталося. Габард перед тим тільки-но повернув їх батькові.
Нокс (глибоко зворушений). І ви вчинили те заради мене…
Маргеріт. Любий, я вчинила те не заради вас. Мені забракло б такої відваги. Я б здалася. Як на правду, то почала я заради вас, але воно скоро перетворилося на такий жах, що я злякалася. Якби це тільки заради вас, — я б не витримала. Але через оту страхоту я ніби навіч побачила все, що ви розповідали вчора. І я зрозуміла, що ви мали рацію. Я подумала про весь народ, про дрібних дітей. І кінець кінцем вчинила все те заради них. Щоб ви заступилися за них — за дітей і за весь народ. Розумієте, любий? (Перейшовши на гнівливий тон). А чи знаєте ви, чого це мені коштувало? Чи знаєте ви, що мені заподіяно, сьогодні, цього ранку, в батьковому домі? Мене так зганьблено й принижено, що годі й уявити… Знаєте ви, що вони зі мною зробили? Покликали служниць, і ті роздягли мене перед усіма — перед цілою роди-лою, Габардом, преподобним містером Ратлендом, секретарем, — усіма.
Нокс (приголомшений). Роздягли… вас?
Маргеріт. Скинули з мене геть-чисто все. Так наказав мій батько.
Нокс (раптом уявивши собі ту сцену). Мій боже!..
Маргеріт (опанувавши себе, каже спокійно, з усмішкою дивлячись на його вражене обличчя). Ні; все було не так кепсько, як здається. Там була ширма. (Нокс полегшено зітхає). Щоправда, вона впала саме тоді, коли я шалено захищалась.
Нокс. Але, на бога, — навіщо вони заподіяли вам таке?
Маргеріт. Шукали зниклих документів. Вони знали, що це я їх узяла. (Повагом). Як бачите, я заробила ці папери. І заробила собі право дати їм раду. Тим-то я віддам їх вам, і ви використаєте їх у своїй промові.
Нокс. Мені їх не треба.
Маргеріт (іде до дзвоника й дзвонить). О, саме дуже треба. Тепер вони мають бути для вас найдорожчі за все на світі.
Нокс (хитаючи головою). Я волів би, щоб того не трапилося зовсім…
Маргеріт (підходить до нього й гладить йому волосся). Чого саме?
Нокс. Того, що сталося цього ранку… Ви хочете повернути мені документи… А я вже примирився був із втратою, з тим, що бій програно, бо ж я знайшов… вас. (Бере її руку й притискав собі до уст). Отже… віддайте їх своєму батькові. (Маргеріт хутко відсувається).
Входить служник з дверей праворуч на другому плані.
Маргеріт. Пришліть до мене Лінду.
Служник виходить.
Нокс. Що ви хочете робити?
Маргеріт (сідаючи). Хочу послати Лінду по них. Вони ж бо ще в батьковому домі, там, де я їх і поклала, за портретом Лінкольна. А той устереже їх, хоч би там що, — я певна!
Нокс (із запалом). Маргеріт! Маргеріт! Не посилайте по них. Нехай собі… Мені їх не треба. (Схоплюється й кидається до неї. Маргеріт теж підводиться й відступає від нього). Мені треба тільки вас… Вас… Вас… (Хапає руку Маргеріт і цілує. Вона лагідно висмикує її).
Маргеріт (усе ще відходячи, грайливо й ніжно). Любий, любий мій, — який-бо ви дорогий мені… Але це неможливо… (Дивиться неспокійно на двері праворуч). Ні, ні,— будь ласка, будь ласка, сядьте.
Входить у верхньому одязі Лінда з дверей праворуч на другому плані.