Вовк-тотем
- Автор: Жун Цзян
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7541-3
- Переводчик: Надія Кірносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вовк-тотем». Краткое содержание книги:
Китай часів «культурної революції», середина 60-х років XX століття. Чень Чжень, представник молодої китайської інтелігенції, потрапляє у Внутрішню Монголію — одну з найвіддаленіших і самобутніх провінцій Китаю. Хлопець оселяється в юрті старого монгола Біліґа. Від нього Чень дізнається, що з давніх-давен монголи поклонялися вовку-тотему, який, за їхніми уявленнями, символізує перемогу духу над силами стихій, дає можливість існувати в екстремальних умовах. Поживши серед холодного степу, Чень Чжень поступово відкриває для себе дивовижний, але простий світ кочовика, побудований на протистоянні людей і вовків...
Жеребці нарешті тимчасово припинили битву й пішли наповнити свої животи травою. Молоді кобили, користуючись цим моментом, знову прибігли до своїх мамусь, які з болем у серці почали обдирати своїми товстими губами ворсу з їхніх ран і обтирати їх. Однак варто було молодій кобилі тільки побачити свого батька з виряченими очима й роздутими ніздрями, як вона злякано й слухняно поверталася до своєї нової родини і тільки здалеку переглядалася зі своєю мамою, при цьому всі четверо очей були сповнені суму.
Ян Ке щиро сказав:
— У майбутньому я справді маю частіше ходити до табуна на «уроки», адже монгольська кіннота, яка свого часу струсонула Піднебесну, складалася з відмінників, які випустилися з університету «кінського табуна».
Повернувся Ґао Цзяньчжун, схвильовано правлячи возом. Він кричав:
— Дивіться, на що ми розжилися! Я набрав цілих піввідра яєць дикої качки!
Хлопці підбігли до нього й зняли з воза важелезне відро, в якому було близько семи-восьми десятків овальних качиних яєць; деякі з них були розбиті, і з розтрісканих місць у їхній шкаралупі витікала золотисто-жовта рідина.
— Ти, однак, за один раз знищив цілу зграю качок! — сказав Ян Ке.
Ґао йому відповів:
— Ван Цзюньлі й інші — усі там деруть! На березі південно-західного озера, в траві біля річки є гнізда в піску, пройдеш не більше десятка кроків, як знайдеш одне гніздечко дикої качки, а в ньому — більше десятка яєць. Ті, хто прийшли туди першими, надрали по декілька відер! А з ким змагалися? З табуном! Коли табун прийшов на водопій, він витоптав цілу величезну ділянку і берег річки там був увесь у жовтках і в розбитій шкаралупі, аж шкода було дивитись!
— А ще там є? — запитав Чень Чжень. — Можемо піти ще надрати, а якщо всі не з'їмо, то засолимо качиних яєць.
— З цього боку вже немає, — відповів Ґао, — що тут могло залишитися після того, як чотири табуни пройшли? Може, зі східного боку озера ще є.
Ян Ке почав кричати на Чжана Цзіюаня:
— Нехай ці коні безголові, так а вам, конопасам, що — повилазило?
— А хто ж знав, що в траві на березі будуть качині яйця? — захищався Чжан.
Ґао Цзяньчжун, помітивши неподалік від воріт власної родини кінський табун, не гаючи часу, звернувся до Чжана:
— Хто ж це приводить табуни під свої ворота?! Вони ж усю траву з'їдять, а нашим коровам що залишиться? Іди хутчій прожени його, а потім повернешся омлет їсти.
— Однак він нині тільки об'їжджає свого коня, тож сісти на нього й зістрибнути потім не так-то просто, — зауважив Чень, — тож нехай він спочатку поїсть, а потім їде. До того ж він щойно провів для нас двох урок, тому варто його за це винагородити, — і, вже звертаючись до Чжана, сказав: — Залишайся, тут так багато розбитих яєць, що ми втрьох їх не з'їмо.
— Ходіть сюди, давайте виберем окремо цілі й розбиті яйця. Я вже два роки не їв омлету, але цього разу ми наїмося досхочу! Якраз у нас є ще й чимало дикої цибулі, тож скуштуємо справжньої «дичини» — омлет з яєць диких качок, підсмажений з дикою цибулею! Смакота буде! Яне, ти йди чисть цибулю, Чене, ти — бий яйця, Цзіюане, а ти — принеси лопату сухого коров'ячого кізяка, ну а я буду шеф-поваром.
За результатами відбору виявилося, що половина яєць були цілі, а половина — розбиті, тож кожен міг спочатку випити аж по вісім-дев'ять розбитих яєць і хлопці так раділи з цього, ніби настало свято. Невдовзі з юрти поширився густий змішаний запах омлету, дикої цибулі й козиного сала і рознісся вітром по степу.
Усі собаки скупчилися перед входом, розмахуючи хвостами й стікаючи слиною. Вовчик також рвався з ланцюга, аж той дзвенів, і з дуже жадібним виглядом підстрибував угору, виявляючи свою звірину суть. Чень Чжень вирішив залишити йому трохи омлету, щоб перевірити, чи їстиме він дикі качині яйця, смажені на козиному салі.
Четверо хлопців у юрті, мов голодні вовки, з’їдали миску за мискою. У самому розпалі бенкету знадвору раптом почувся голос Ґасмаа, яка казала:
— Як це так — їсте таку смакоту, а мене не покликали?
Відтягнувши собак від входу, Ґасмаа з Баяром увійшли до юрти.
Чень Чжень і Ян Ке миттю підвелися, поступаючись їм місцями на північному, почесному, боці килиму, де зазвичай сидять господарі. Чень Чжень, насипаючи гостям омлету, казав:
— А я думав, що скотарі не їдять таких дрібниць! Беріть, скуштуйте!