У черзі за святою водою
- Автор: Кононенко Евгения Анатольевна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: PR-Prime Company
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «У черзі за святою водою». Краткое содержание книги:
Одна новела і 25 есеїв згруповані у чотири смислові розділи: «Тендер на бренди», «Моя Україна», «Ерос у вишиванці» та «Подорожній посту не держить». А щоби читачу легше було налаштуватися на відповідну «хвилю» — і книга, і кожен її розділ починаються і закінчуються поезіями Авторки чи її перекладами з інших поетів.
Математика як деяка особлива мудра сутність присутня в житті мало не всього людства. Є стійкі стереотипні уявлення про математику з боку нематематиків. Є певні стереотипи щодо математиків — людей, які займаються математикою на тому чи тому, проте фаховому рівні. А в СРСР, до складу якого входила Україна, місце математики було особливо почесним, позаяк кар’єру математика можна було зробити, мінімально контактуючи з брехливою радянською ідеологією. Після розвалу СРСР ставлення до математики в суспільстві визначається або за радянськими стереотипами, або як діаметрально протилежне до радянського. Кажуть, певною мірою справедливо, що в СРСР процвітали спорт і стислі науки. Але й сьогодні математика викладається у школі, провадяться математичні олімпіади, в університетах ніхто не закрив математичних факультетів, на них і досі набирають студентів у декілька разів більше, ніж філологів чи істориків. Складно уявити, щоби про сучасних українських математиків було поставлено фільм типу «Математик і чорт», згідно з яким, як виявляється, навіть чорт не знає, чи буде доведено Велику теорему Ферма. Але все одно в культурі присутній візуальний образ математика, неодмінно хлопця, неодмінно в окулярах, на тлі чорної дошки, списаної крейдяними формулами, в яких неодмінно будуть присутні вишуканий інтеграл і рішучий радикал. Сьогодні цей хлопець навряд чи стане елітою в рамках рідної країни, але, якщо підучить іноземну мову, зможе продовжити навчання за кордоном. А оскільки еміграція сьогодні не така, якою була в радянські часи, коли блокувалися будь-які контакти, цей хлопець періодично приїздитиме до рідного міста, села чи на зустріч із однокурсниками. Також він може лишатися в Україні, ставши, скажімо, комп’ютерником, що в очах непосвячених також перебуває в ореолі розуму і грошей. Математика і сьогодні існує як певне королівство чистого розуму, куди брама відчиняється не для всіх. Але й в тих, кому не відчинилась, є своя думка про математиків і математику.
То ж і таку ідеальну сутність, як математика (куди вже ідеальніше?) також можна аналізувати як явище, за схемою культурного дослідження: створення — споживання — репрезентації — ідентичності — регулювання. Варто зазначити, що авторкою цього невеликого дослідження є жінка, яка закінчила механіко-математичний факультет на стаціонарі, деякий час працювала, як то кажуть, за фахом, потім поступово перекваліфікувалася на творчо-гуманітарну діяльність, то ж латентне дослідження математичних ідентичностей і репрезентацій органічно вплетене в долю дослідниці.
Математика сама себе презентує як царицю наук. Слова, сказані колись дуже авторитетним математиком Карлом Гаусом, стали класичними для репрезентації цієї чолової дисципліни, і з цим ніхто не береться сперечатися. Головним засобом регулювання побутування математики в суспільстві є, як уже зазначалося, шкільна програма, де математика — почесна учасниця освітньо-виховного процесу. Те, як саме учень дає раду математичним задачам, нерідко стає своєрідним мірилом його адекватності цьому світові, не аналогом показника IQ, який у нашій країні не міряють. Звісно, у школі найбільше люблять учнів, які добре «встигають» з усіх предметів. Але, якщо не виходить по всіх напрямках, добрі показники з математики, здебільшого, переважують і компенсують недостатню успішність із мови та літератури, що, як уважається, підтягти суттєво легше. Вчительки з математики не роблять знижок для майбутніх гуманітаріїв і не виставляють просто так низького, зате позитивного балу для тих, для кого на уроках із математики «все дорівнює нулеві» — слова, нібито сказані ліцеїстом Пушкіним, якого мудрий викладач математики Царськосельського ліцею відпустив писати вірші. Від радянських і пострадянських учительок математики такого не дочекаєшся, вони змушують трохи напружитися, вивчити бодай доказ теореми Піфагора, завчити формулу розв’язку квадратного рівняння, побудувати графік лінійної функції та ще й синусоїду. Напоготові у шкільних математиків є ще одна цитата як виправдання їхнього «звірства»; це — слова великого російського науковця-енциклопедиста Михайла Ломоносова: «Математику уже затем учить надо, что она ум в порядок приводит». То ж усі без винятку змушені «приводити в порядок ум», щоби бодай якось здобути середню освіту. Іноді для цього буде потрібно брати додаткові платні консультації у тих же вчительок — це вже атрибут сучасної доби з її ганебно низькою винагородою вчительської праці, за СРСР такого було суттєво менше.