Версола. Книга 2. Мисливець 04M

На збори витратили добу — в основному на відпочинок і жіноче товариство, оскільки усього іншого у них було в надлишку. Зустрівся з Лорою — дівчина все ще думала, але і не відмовлялася доки теж, що вселяло у Віктора надію в позитивній відповіді. Назад добралися за декаду — кинутий фургон самотньо маячив посеред високої трави, поряд з ним нікого не виявилось, як і усередині, хоча були помітні сліди перебування тут людини. Очевидно, останній з тієї команди нагибаторів провів тут деякий час, поки не пропав остаточно. Так або інакше, не збираючись тут даремно стирчати, активували машину, використавши один з вкрадених кристалів і погнали назад в селище. Цього разу сума виявилася дещо вищою: по двадцять дві тисячі на кожного, але і інтерес до них цього разу був підвищений, особливо з боку служби охорони селища. Чи жарт: двоє мисливців, замість того, щоб займатися своєю основною роботою, приганяють другий за місяць всюдихід на продаж. Але причепитися було ні до чого — родичів у тієї гоп-компанії не було, права на техніку ніхто не пред'являв, та і бажання сильно цікавитися такими трофеями ні у кого не було. Всі все розуміли і так, та і закони Версоли були на стороні сильного — слабкий в савані довго не виживав.

Тепер компаньйонам слід було підготуватися до тривалішого походу, не в сенсі відстані — фургони, що залишилися, були всього в одному і двох днях зайвого шляху, а це дрібниця. Ні, тут виникало інше питання: зіпсовані колеса — ці «запчастини» просто мінялися, ніхто нічого там не ремонтував. Колесо було більше схоже на котушку ниток з високими краями — своєрідний захист контактної несучої частини від іклів та кігтів тварин. Внутрішня частина такої «котушки» — камера, була заповнена повітрям, а згори натягалася місцева покришка — змінити таку шкірку в польових умовах не представлялося можливим. Також кожне колесо забезпечувалося індивідуальною системою підкачки, як у військових машин на Землі — навіть у разі проколу всюдихід міг ще довго їздити на пробитому колесі, що в умовах місцевого грунту вважалося дуже фантастичною подією. За розміром в їх причіп більш-менш поміщалося шість коліс, тому вирішили зробити два рейси — спочатку до ближнього, а потім і до дальнього всюдихода. За кожну таку «запчастину» віддали по пів шматка бон — І це тільки за товар, оскільки ставити збиралися самостійно, а така послуга в майстерні тягнула майже на вісім сотень.