Засвідчення

Керманич не густо міг пригадати з того, хіба що сиру інформацію із попереднього часу, але від розмови з Голосом він просто ціпенів. Аж пітнів увесь, до спідньої майки, набираючи номер після того, як перевірив коридор, а потім замкнув двері. Ні мати, ні Голос не казали йому, на що саме очікують від кожного звіту. Мати казала, що Голос може змістити його з посади без консультації з нею. Керманич сумнівався, чи це так, але наразі вирішив вірити в її правдивість.

Голос, як завжди, звучав грубо й спотворено, завдяки фільтру. Замасковано виключно для безпеки або тому, що Керманич міг його розпізнати?

— Ти, напевно, ніколи не з’ясуєш ідентичності Голосу, — сказала синові мати. — Тобі треба викинути це з голови. Зосередься на тому, що перед тобою. Роби те, що ти робиш найкраще.

Але що саме? І як він своєю роботою змусить Голос подумати, що добре попрацював? Він уже уявляв собі Голос як мегалодона[6] або левіафана, уміщеного в мозковій водоймі чи резервуарі, в якомусь льосі чи таємному лабіринті, про котрі ніхто й гадки не має, навіть якщо й надалі практикуються подібні ритуали. Узагалі ж це скойкова водойма, авжеж. Або смердюча водойма. Керманич сумнівався, чи Голос або його мати вважатимуть за потрібне відзначити це уподібнення бодай смішком.

Голос називав Керманича справжнім його ім’ям, що того спочатку знічувало, от ніби той Голос так глибоко занурився в «Керманича», що те ім’я могло належати й комусь іншому. Він не міг утриматися, щоб не постукувати, звітуючи, лівим указівцем по вимочці на столі.

— Звітуйте, — сказав Голос.

— Яким чином? — спитав Керманич негайно і, направду кажучи, безглуздо.

— Було б добре словами, — озвався Голос, зі звучанням, схожим на рипіння жорстви під чобітьми.

Керманич заглибився у резюме свого досвіду, зазираючи у такі надра, в які тільки міг, — резюме, що почалося від підсумкової характеристики стану речей Південного Округу. Але десь усередині почав утрачати нитку чи то поштовх: чи повідомляв він уже про жучків у своєму кабінеті? — і Голос урвав його:

— Розкажіть мені про науковців. Розкажіть про науковий відділ. Ви познайомилися з ними сьогодні. Який наразі стан речей?

Цікаво. Чи не означає це, що Голос має ще одну пару очей у самому Південному Окрузі?

Ну то Керманич і розповів Голосові про свої відвідини наукового відділу, хоча й приховав свої думки, огорнувши їх дипломатичними висловами. Якби це мати допитувала його, то Керманич сказав би, що науковці перебувають у цілковитому сум’ятті та безладді — завеликому навіть як на науковців. Керівник відділу, Майк Чіні, був кремезний білий коротун років за п’ятдесят, у мотоциклетній куртці, футболці та джинсах; сиве волосся вилискувало сріблом, а голос — гучний, лункий та веселий. Акцент у нього північний, але подеколи врізноманітнюється перейнятою тут південною протяглою вимовою. Зморшки навколо рота й кути брів начебто ладналися оформити його обличчя як літеру «X» — фатум, з яким той невсипуще боровся, бувши з тих, хто постійно всміхається.