Сокіл і Ластівка
- Автор: Акунин Борис Чхартишвили
- Серия: Пригоди Ніколаса Фандоріна #4
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-3450-8
- Переводчик: Олександр Михед
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сокіл і Ластівка». Краткое содержание книги:
— Це я й намагалася вияснити. Спочатку я зустрілася з джентльменом, який відрекомендувався «технічним керівником» справи. Він сам примчав до мене в Кент буквально за два дні після того, як ми почали листування. Перша бесіда була напрочуд дивною. — Тітка ковтнула чай, хитро посміхнулася. — Кожний намагався вивідати у співрозмовника максимум інформації, нічого натомість не повідомивши. Та у мене більше терпіння, до того ж я чудово вмію прикидатися старою ідіоткою. Раунд закінчився нічиєю. З невеликою перевагою на мою користь. Принаймні я дізналася, що пошуки треба проводити не у швейцарському Сен-Моріці, а у Карибському морі… На наступну зустріч вони з’явилися вдвох. Другий у них зветься «юридичним керівником». Оформлення знайденого скарбу і взаємини між компаньйонами — це все матерії хитромудрі, тут без гарного спеціаліста можна наламати дров.
— Тьотю, не мучте мене! ЩО — ВИ — У НИХ — ВИВІДАЛИ?
Якби не виховання, Ніколас зараз схопив би поважну леді за руку, як Герман стару графиню.
— Ти не даєш мені розповісти все по порядку, — пожалілася Сінтія. — Ну гаразд. Прошу. Справа скінчилася тим, що мене запросили стати третім компаньйоном. Щойно я натякнула, що у мене є ключ до місцезнаходження сховку, вони обидва просто затрусилися. І стали напрочуд поступливими. Ти зараз зрозумієш чому.
— Ви показали їм листи?
Сінтія образилася.
— Я схожа на дурепу? Звісно, я нічого їм не показувала.
— Чому ж вони вам повірили?
— Через мій нік. Вони щось знають про чоловіка на йменні «Епін». Це точно. Та, — хоч ми і компаньйони, кожний тримає ній фрагмент пазла при собі.
— Не зрозумів?
— Вони знають, як потрапити до місця, де знаходиться печера. Причому технічний керівник знав про одну половину маршруту, а юридичний — про другу. Ставши офіційними партнерами, вони обмінялися інформацією, але від мене тримають її у таємниці. Я знаходжусь у виграшній позиції. Вони блукають своїм секретним маршрутом уже кілька років, і все даремно. Ключ до сховку в мене. Тому у справі мені належить сорок відсотків, а їм по тридцять. Якби ти знав, як довго ми торгувалися через розподіл частин! Але я таки наполягла на своєму. Можеш пишатися своєю старою тіткою.
Він цмокнув її в зморшкувату щоку, спеціально підставлену для цього. Папуга сидів на столі і з іншого боку тягнувся до Сінтії своїм дзьобом, наче теж хотів її поцілувати. Ніколи ще Ніколас не бачив такого товариського і допитливого птаха.
— Пишаюся, пишаюся. Але у вас немає ніякого ключа до сховку! Є лічилка, яка незрозуміло що означає, а мапу і малюнок спалила фрау Беттіна Мьонхле фон Теофельс триста років тому. Ви їм про це сказали?
— Ні.
— Чому?
— Тому що тоді б вони не погодилися дати мені 40 %.
Магістр замислився. Щось починало прояснятися, але ще дуже багато чого треба було з’ясувати.
— Тьотю, невже ви пливете на Мартиніку шукати скарб? Але у вас немає нічого, крім дитячої лічилки!
— Мої компаньйони знають, де розташована печера. А знайти сховок мені допоможеш ти. Врешті-решт, це твоя професія — розгадувати подібні ребуси.
Здається, Сінтія була дуже вдоволена, що так чудово все придумала. Вона намазала ожиновим джемом бріош і вдумливо відкусила шматочок.
— М-м, чудова перепічка.
Папуга почухав крилом голову. Ніколас схопився за лоба.
— Ваші компаньйони теж прилетять на Мартиніку?
— Ні. Вони пливуть на нашому кораблі. Ти їх бачив. Один постійно стовбичить коло мене в казино. Ну, котрий ставить по одній фішці і постійно програє, худющий такий, в окулярах. Це містер Міньйон. Він юрист, точніше нотаріус. Француз, — зневажливо додала тітка, наче це слово вичерпно все пояснювало. — А другий, технічний керівник, це наш сусіда за столом містер Делоні.
— Але… але чому вони поводяться, наче ви не знайомі?
Витерши губи, тітка попросила підлити їй чаю і з поважним виглядом відповіла:
— Це абетка конспірації, мій любий. У такій делікатній справі треба поводитися дуже обережно. Ми домовилися, що під час плавання спілкуватися не будемо, але постараємося тримати одне одного у полі зору. Про всяк випадок.
Магістр раптом зрозумів, що тітці все це дуже подобається, Старенька насолоджується. ситуацією. Таємничістю, дурною конспірацією, власного значущістю і шаною, якою компаньйони оточують удавану власницю «ключа».
— Це придумав містер Делоні, він людина досвідчена, — вела Сінтія. — Він сказав, що якщо ми будемо спілкуватися, то навряд чи втримаємося від обговорення хвилюючої нас теми. А на кораблі повно людей, вічно хтось крутиться поряд. Можуть підслухати. Крім того, через нинішній терористичний психоз служба безпеки напевне понапихала «жучків» у найбільш несподіваних місцях. Знаєш, що таке «жучок»? Містер Делоні каже, що ці люди мають право встановити прослуховування навіть у каюті, якщо пасажир поводиться підозріло. А біс його знає, цього Тідбіта, хто йому здається підозрілим. Ти ж бачив цього ідіота, який наважився засумніватися у твоєму титулі!