Мерщій тікай і довго не вертайся

Задоволений життям, він підняв слухавку і викликав фотографа. Враз у кабінет зайшов похмурий, але заінтригований Данґлар.

— Данґларе, який вигляд мав фотограф? — запитав Адамберґ. — І як його звати?

— Три тижні тому вас познайомили з усією командою, — відповів Данґлар. — Ви потиснули руки всім чоловікам і жінкам. А з фотографом навіть розмовляли.

— Може, й так, Данґларе. Дуже навіть імовірно. Але це не дає відповіді на мої запитання. Який він? І як його звати?

— Даніель Бартено.

— Бартено, Бартено, не легко запам'ятати. Зовнішність?

— Сухоребрий, активний, жвавий. Часто усміхається.

— Характерні риси?

— Багато веснянок і майже руде волосся.

— Добре, дуже добре, — сказав Адамберґ, витягуючи аркуш із шухляди.

Він нахилився над столом і записав: «Сухоребрий, рудий фотограф».

— Як ви кажете його звати?

— Бартено, — відкарбував Данґлар. — Даніель Бартено.

— Дякую, — сказав Адамберґ, занотовуючи прізвище у свій записник. — Ви помітили, що в команді є один дурень? Тобто я кажу «один», але ж, може, їх і більше.

— Фавр, Жан-Луї.

— Так, він.

— І що ми будемо з цим робити?

Данґлар розвів руки.

— О, це питання світового масштабу, — сказав він. — Виховуватимемо?

— Старий, це займе років п'ятдесят, не менше.

— А що ви збираєтеся робити з тими четвірками?

— Ох, — відповів Адамберґ. Він розгорнув блокнота на сторінці з малюнком Маріз. — Ось які вони.

Данґлар краєм ока зиркнув на малюнок і повернув його Адамберґу.

— Там скоєно злочин? Насилля?

— Лише ці рисочки пензликом. Ну що, варто пройти подивитися? Доки тут немає ґрат, усі справи перенаправляють на Набережну Орфевр[14].

— Але ж це не причина робити невідомо що. Потрібно все організувати.

— Це не невідомо що, Данґларе. Запевняю вас.

— Графіті.

— І відколи це графери розмальовують сходові майданчики, та ще й у трьох різних місцях?

— Жартівник? Художник?

Адамберґ повільно похитав головою.

— Знаю, старий, — сказав Адамберґ, виходячи. — Знаю.

Фотограф зайшов у коридор і пробирався крізь будівельне сміття. Адамберґ потиснув йому руку. Сказане Данґларом ім'я миттєво вилетіло з голови. Певно, найкраще носити нагадування з собою у блокноті, щоб можна було миттєво подивитися. Він займеться цим завтра, бо цього вечора в нього Камілла, а Камілла — важливіша за Бретонно чи яке там у нього прізвище. Його наздогнав Данґлар.

— Доброго дня, Бартено, — сказав він.

— Доброго дня, Бартено, — повторив Адамберґ, вдячно глянувши на заступника. — Рушаємо. На авеню Італії. Абсолютно чиста робота — сфотографуєте мистецтво.

Краєм ока Адамберґ бачив, як Данґлар одягає свою куртку й ретельно обсмикує поли, щоб вона правильно сіла.

— Я їду з вами, — пробуркотів він.