Конкістадор

Бій тривав, й ось уже на полі лишилися тільки самі командири. Обидва заледве могли встояти на ногах. На обличчях кров змішувалася з потом, а з-під масок стікала рожева піна: безперечно, що незворушність дерев’яних личин — то лише для виду. Віч-на-віч, дивлячись один одному в обличчя, здійнявши мечі й прикрившись щитами, воїни виконували свій останній танець. Кіт кинувся уперед першим: його спис був наче кігтяста лапа. Людина-птах відбив напад щитом, підстрибнувши, кілька разів обернувся на льоту й вдарив ногою супротивника просто в обличчя. Зауваживши, що Кіт упав на землю, Сокіл замахнувся мечем, щоб одним ударом відтяти йому голову. Але худорлявий юнак зігнувся, наче кішка, скочив і вчепився у тіло Сокола, ніби на його руках дійсно виросли кігті. Він стрімко зліз по тілові людини-птаха, відштовхнувшись від його плечей, високо підскочив і, падаючи, потужно вдарив суперника ліктем у груди. Тепер на землі лежав уже лицар Сокола. Кіт удав, ніби замірився вдарити його у живіт, але коли той прикрився щитом, направив удар свого меча на його зброю. Камінь ударився об камінь так сильно, що меч Сокола вилетів з рук володаря, обернувся у повітрі і врешті опинився в руках людини-кота. Тепер обидва мечі були у його руках, а зборений ворог лежав біля його ніг. «Битву закінчено», — проголосив жрець. І додав, що доля переможеного тепер цілком у руках переможця. Людина-кіт зняв маску, щоб ніхто не забув його обличчя, й змахнув руками, святкуючи перемогу. Він скерував погляд до вершини двоголової піраміди, наповнивши груди повітрям, щосили вигукнув ім’я бога війни, а потім одним упевненим рухом устромив обидва мечі в живіт того, хто ще донедавна був його товаришем у навчанні.