Жартівники
- Автор: Сивицький Мирослав
- Год: 2001
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»
- ISBN: 966-7857-97-2
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Жартівники». Краткое содержание книги:
— Схочеш, увімкни собі телевізор, чи подивися відео, тільки нічого не чіпай на письмовому столі. Домовились?
— Умгу! — весело зблиснула оком і обережно, ледь накульгуючи ступила на пухнастий килим, що ніжно лоскотав ступні ніг. — Як тут у тебе гарно. Затишно та свіжо, наче справді я потрапила у казку, й сьогодні тридцять друге червня.
Вона вмостилась у м’яке крісло, з якого Нестор передбачливо забрав кілька книжок.
— Цей будинок. Надто, то все, на що я спромігся у соціалістичному раю. І йому, як сама бачиш, далеко до отих теремків, де страждають наші демократи.
— Чого ж ти заховався з ним у ліси?
— Як тобі сказати, поклик предків, чи що? До 39-го тут, на цьому хуторі, жило усього три заможні родини, серед них і мій дідусь. Коли більшовики визволили їх, спочатку від землі, а опісля й від життя, з хутірця сліду не залишилося. Тільки з приходом Горбачова, з його політикою надання землі так званим садівничо-городнім товариствам, сюди повернулись, зосталі в живих нащадки хуторян і звели власні садиби. Оцей шмат чорнозему, Лиса гора й Чорний ліс — це той оазис, куди ще не добралась мертвотна нога цивілізації. Знаєш, я інколи заздрю людям, що жили в минулих сторіччях серед отої пречистої природи, мабуть, через неї, оту заздрість, і сам поселився у лісі.
— Ми справді гірші за варварів… Ти не повіриш, але наслідки глобального нищення природи вже не забарились. На сто дітей, котрих недавно педагоги нашого училища прослухали в місті, лише п'ятеро з голосом… І це наша, співуча колись українська нація. П'ятеро зі сто! — решта безголосі…
— Гаразд, Надю, — засміявся Нестор. — У нас ще буде досить часу на читання лекцій одне одному. А зараз, або візьми собі якусь книжку, чи увімкни телевізор і відпочивай. Я не надовго, лише нагрію води.
Коли Нестор вийшов, дівчина наблизилась до шафи, пробігла по корінцях книжок і вжахнулася. Такого розмаїття авторів їй не доводилось зустрічати навіть у районній бібліотеці, де вже двічі проходила практику.
Взяла першу-ліпшу книжку в твердій сірій, з чорними трикутничками на кінцях. Нею виявилося видання праць Вольтера ще 1848 року. Розкрила навмання, прочитала: «Діалог між філософом і природою», стенула плечима й поклала на місце. Далі були твори Верґілія, Данте, Боккачо, Сервантеса, Сенеки, Кафки, Дідро, братів Гонкурів, Пруса, Ґолсуорсі, Фолкнера, Метерлінка, Мопассана, Золя, Сент-Екзюпері, «Біблія», «Талмуд», «Коран»…
Підійшла до другої шафи: Вишенський, Пчілка, Куліш, Шевченко, Франко, Грушевський, Мирний, Коцюбинський, Винниченко, Самчук, Лепкий, Ольжич… «Боже мій! Та в оцих шафах увесь дух, уся сила, весь інтелектуал людства! Ось — прижиттєве видання „Кобзаря“ Шевченка», — зачудована цим багатством Надійка притулила томик до грудей і, здається, приросла до килиму, лише очі перескакували з книжки на книжку. Через місяць вона закінчує навчання, легко тягне на червоний диплом, і здавалося би, знає досить. Та ось на полицях цілі покоси книжок, на яких прізвища авторів та назви їхніх праць нічого їй не говорять.
«Воістину правда, — думає дівчина, — що назвати себе людиною можна лише тоді, коли осилиш надбання попередників, збагатиш свою пам'ять усіма культурними цінностями, що виробило людство…»
— Спиш навстоячки? — сміється Нестор, нечутно з'явившись у кімнаті.
— Боже, Несторе! Звідки це в тебе?
— Збираю усе свідоме життя… Маю багато раритетів з… бункера.
— Якого ще бункера? — блимає недовірливо на хлопця, чи бува той не кпинить із неї.
— Я не жартую. У 39-му мій дідусь, страшенний книгоман, знав, що на нас насувається, і всі книжки заховав у спеціально зробленому бункері… І лише, коли повіяло вітром перемін, розлетілась Імперія Зла, баба Софійка показала мені його.
— І так гарно збереглися?
— Не всі. Багато з них переплетено наново. Дідусь, коли йому забракло металевих скриньок, обривав обкладинки, засовував їх у скляні бутлі, глечики й заливав воском… Такі от книжки, як праці Вольтера, Винниченка, Грушевського та ряд інших були у металевих ящиках і збереглися у такому вигляді, у якому ти їх зараз і бачиш, а ті, з глечиків, довелось оправляти заново. Решта придбані вже мною… Хто пропивав, хто все життя накопичував, щоб завдяки реформі Павлова стати нині жебраком, я усі гроші витрачав на книжки. Благав, тероризував друзів та знайомих і ті, перебуваючи у відрядженнях чи не у всіх куточках радянської імперії, нишпорили за букіністами, дістаючи мені реліквію за реліквією. Багато книжок, уже в останні роки, привезли мені з Польщі, Словаччини, Канади, Австралії, обох Америк… Отож, майбутній бібліотекарю, насолоджуйся далі, а я побіг, бо в мене у титані згасне.