Лист незнайомої

Похмуре обличчя барона вмить проясніло, його нерви затремтіли, зморшки розгладилися, а м’язи налилися силою, він пожвавився, і його очі заблищали. У цьому він був трохи схожий на тих жінок, яким потрібна чоловіча присутність, аби проявити усю свою силу. Тільки передчуття флірту могло змусити його мобілізувати всі свої сили. Мисливець у ньому відчув близькість жертви. Тепер він уже відверто зазирав їй в очі, та вона лише інколи неуважно і ніби випадково ковзала по ньому поглядом, але не давала чіткої відповіді на виклик.

Йому здавалося, що вона от-от осміхнеться, але це здригання вуст було дуже непевним, і така непевність збуджувала його ще більше. Жінка вперто намагалася дивитися повз нього, і це здавалося йому багатообіцяльним, бо у такому погляді відчувався опір і водночас заінтригованість. Крім того, вона підкреслено старанно розмовляла з сином, явно розраховуючи на присутність стороннього глядача. Саме цей підкреслений спокій, що його вона так старанно демонструвала, був першою ознакою її стривоженості. Він також відчув хвилювання – гра розпочалася. Барон засидівся за вечерею, довго й уважно розглядав обличчя жінки, аж поки у його пам’ять міцно не врізалися всі найдрібніші риси її обличчя і поки він поглядом не пройшовся по всіх найінтимніших куточках її пишного тіла. Надворі задушлива темрява притискалася до землі, постогнував по-дитячому наляканий ліс, а велетенські дощові хмари простягали до нього свої сірі руки, до кімнати знадвору пробивалися все темніші тіні, і здавалося, що вони стискають присутніх своїм гнітючим мовчанням. Барон помітив, як розмова матері з сином під загрозливим тиском цієї тиші ставала все більш силуваною і незабаром мала би припинитися. Тут він вирішив зробити першу спробу. Устав із-за столу, поволі пройшов до дверей, дивлячись повз неї, на краєвид за вікном, а потім раптово, ніби щось забув, озирнувся. І зловив її на тому, що вона зацікавлено дивиться йому вслід.

Це його підбадьорило. Він зачекав у вестибюлі. Вона незабаром вийшла, тримаючи хлопця за руку, неуважно погортала журнали, показала дитині кілька малюнків. Барон також підійшов до столика, нібито для того, щоб і собі погортати журнали, хоча насправді хотів зблизька побачити вологий блиск її очей або навіть почати розмову. Та вона відвернулася, підштовхнула хлопця легким поплескуванням по плечах: «Viens, Edgar! Au lit!»[16] – і холодно прошелестіла повз нього сукнею. Барон подивився їй услід з легким розчаруванням. Він розраховував познайомитися з нею ще сьогодні ввечері, а ця суха манера триматися прикро його вразила. Але саме цей її опір найбільше його збуджував, тож невпевненість тільки підсилила пожадання. У кожному разі добре було вже хоча б те, що він знайшов собі партнера і тепер можна було починати гру.