Проект «Україна». Галерея національних героїв
- Автор: Хорошевський Андрій Юрійович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6082-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проект «Україна». Галерея національних героїв». Краткое содержание книги:
Існує легенда, нібито він запропонував Ользі руку і серце, але дістав відмову. Насправді Константин був одружений, а Ользі, хоч вона і славилася красою, було вже за шістдесят. Княгиня зустрічалася в Константинополі з патріархом Феофілактом і прийняла хрещення, а хрещеним батьком був сам Константин. Але цей факт залишається спірним. По-перше, імператор ніде про нього не згадує. А по-друге, відомо, що в цій поїздці правительку Русі супроводжував священик Григорій, який був або наставником, або духівником, що могло означати – Ольга вже була хрещеною. Хоча можливо, що для додання особливої важливості візиту вона вирішила повторно здійснити обряд у самому Константинополі. Княгиня завжди трималася гордо, з гідністю. І за моменти приниження вона розквиталася, коли візантійському імператорові згодом довелося просити у неї військо. Ольга відповіла послам: мовляв, нехай приїде і почекає так, як я чекала у нього в порту, тоді і дам. Відбуваючи додому, княгиня, наречена у вірі Оленою, отримала благословення патріарха: «Благословенна ти в жонах руських, яко полюби світло, а тьму остави…»
Після прийняття християнства Ольга передала управління державою Святославові, а сама зайнялася вихованням внуків – Ярополка, Олега і Володимира – у дусі православ’я. Пройшли роки, і князь Володимир, названий в билинах Красним Сонечком, покінчив з язичеством і охрестив Русь, знищуючи залишки святилищ давньої віри. Знаменитий історик С. М. Соловйов відзначав, що після прийняття християнства на Русі виникло також і нове ставлення до жінок. Завдяки княгині Ользі вони включилися в процес освіти, не поступалися чоловікам в «книжності», а також мали «в жіночому єстві чоловічу фортецю», інакше кажучи, займалися державними справами – освітою, культурою, будівництвом, лікуванням, воювали і приймали послів. Прикладом такого характеру була сама княгиня, яка фактично до самої смерті (11 липня 969 року) управляла Руссю, тому що Святослав майже весь час проводив у походах.
Княжіння Ольги стало поворотом в історії Київської Русі, яка увійшла до політичної системи християнського світу. Завдяки її мудрості держава не потрапила в залежність ні від Візантії, ні від Німеччини. М. М. Карамзін писав, що Ольга «оволоділа стерном держави і мудрим управлінням довела, що слабка жінка може іноді дорівнювати великим чоловікам».
Скоропадський Павло Петрович
(1873—1945)
Український військовий, політичний і державний діяч, гетьман України, що проголосив утворення Української держави
Павло Петрович Скоропадський народився 3 травня 1873 року і належав до відомого козацько-гетьманського роду, в якому було немало видних державних діячів: від уманського козака Федора Скоропадського, учасника Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, і до Івана Скоропадського, що став гетьманом України після І. Мазепи. По материнській лінії Марії Міклашевської родовід брав початок від Великого князя Литовського Гедиміна. Нащадок славного козацько-гетьманського роду після смерті батька був прийнятий в Петербурзький пажеський корпус, який успішно закінчив у 1893 році. Потім служив у гвардійському кавалергардському полку, командував ескадроном і був призначений полковим ад’ютантом.
У 1898 році Павло одружився з Олександрою Дурново – дочкою генерал-ад’ютанта П. Дурново і княгині М. Кочубей. У цьому шлюбі народилося п’ятеро дітей: дочки – Марія, Єлизавета й Олена, і сини – Петро і Данило. З початком російсько-японської війни Скоропадський добився переведення в діючу армію.
Кінець війни застав Павла на посту ад’ютанта головнокомандувача російських військ на Далекому Сході генерала Ліневича – родом також з українських козаків, – а повернувшись з фронту, полковник Скоропадський став флігель-ад’ютантом імператора Миколи II.
Весною 1912 року Скоропадському було присвоєно звання генерал-майора і зараховано до почту Його Імператорської Величності. Незабаром ввірений йому лейб-гвардії Кінний полк, в якому служили сини російської аристократії і який носив неофіційну назву «Полк російських шевальє», перетворився на один із кращих в армії. У першому ж бою 6 серпня 1914 року полк розгромив німецьку бригаду, а його командир одержав вищу бойову нагороду – орден Святого Георгія.
Лютнева революція застала генерал-лейтенанта Скоропадського командиром 34-го армійського корпусу. Зречення царя привело до того, що, на думку багатьох українських громадських діячів, втратив значення Переяславський договір. Розрив династичної унії Росії й України пожвавив український національний рух, і весною 1917 року в Києві виник власний представницький орган – Центральна Рада. Хоча Скоропадському була чужа соціалістична орієнтація Тимчасового уряду і Центральної Ради, він був військовою людиною і виконував накази командирів. Одним із таких наказів йому доручалося «українізувати» свій корпус.