Монсеньйор Кіхот

— Я ж вам пояснював — нинішній стан доріг і таке інше…

Поки продавець старанно загортав пакет і скріплював його липкою стрічкою такого ж церковно-лілового кольору, як і шкарпетки та нагрудник, мер, котрому цей чоловік видимо не сподобався, завів з ним дражливу розмову.

— Я бачу, — сказав він, — ви добре постачаєте церкву всім, що потрібне їй для прикрашання.

— Якщо ви маєте на увазі вбрання, то так.

— Ну, а головні убори — всякі там шапочки тощо?

— Певна річ.

— І кардинальські тіари? Звісно, монсеньйор ще не досяг такого сану… Отож я питаю просто з цікавості. А загалом, готуватися треба наперед…

— Кардинали одержують тіари тільки з рук його святості.

Росінант знову був не в гуморі й рушив з місця не одразу.

— Боюся, я перебрав міру, — сказав мер, — і накликав на нас підозру.

— Про що це ви?

— Той продавець вийшов з нами до дверей. Мабуть, записав номер нашої машини.

— Не хочу нікого гудити, — сказав отець Кіхот, — але схоже на те, що він з “Opus Dei”.

— Можливо, це й крамниця їхня.

— Я, звісно, не заперечую, що ті люди роблять чимало добра, так, як вони його розуміють. Так само, як і покійний генералісимус.

— А я ладен повірити в пекло, аби тільки запроторити туди це «Боже діло» разом із генералісимусом.

— Я молюся за нього, — сказав отець Кіхот і міцніше стис кермо Росінанта.

— Ваші молитви не врятують його від пекла, якщо воно справді є.

— Пекло таки є, але досить молитви одного праведника, щоб урятувати від нього будь-кого з нас. Як ото в Содомі й Гоморрі, — додав отець Кіхот, хоча й не мав певності, що його арифметика слушна.

Вечір був дуже паркий. Мер запропонував повечеряти в «Понтії Пілаті», але отець Кіхот рішуче відмовився.

— Понтій Пілат був лихий чоловік, — сказав він. — Його мало не канонізували за те, що він став осторонь, одначе, коли йдеться про вибір між добром і злом, не можна стояти осторонь.

— Він не стояв осторонь, — заперечив мер. — Він ні до кого не пристав, як Фідель Кастро, але нахил мав правильний.

— Що означає «правильний нахил»?

— До Римської імперії.

— Ви, комуніст, — і прихильник Римської імперії?

— Маркс навчає нас, що революційний пролетаріат має змогу проявити себе тільки після того, як країна помине стадію капіталізму. А Римська імперія розвивалася в напрямі капіталістичного суспільства. Що ж до іудеїв, то їхня релігія позбавляла їх змоги стати на шлях розвитку промисловості, отож…

Потім мер запропонував підживитись у «Притулку святої Терези».

— Не знаю, яка там кухня, але цю святу дуже шанував ваш любий генералісимус.

Отець Кіхот не вбачав сенсу в тому, щоб пов’язувати харчування з релігією, і навіть розсердився, коли далі мер запропонував податись до «Святої Антонії Флорідської», хоч про таку святу отець Кіхот зроду не чув. І він запідозрив, що мер просто збиткується з нього. Кінець кінцем вони досить кепсько повечеряли просто неба в «Брамі», де свіже повітря якоюсь мірою компенсувало вади меню.