Сигнали з Всесвіту
- Автор: Бабула Владимир
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: видавництво художньої літератури "Дніпро"
- Переводчик: Дашкієв Микола
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Сигнали з Всесвіту». Краткое содержание книги:
Хто знає, скільки б ще часу Митько посвячував Северсона в таємниці свого маленького, царства, коли б з дверей не почувся голос старшого Зайцева:
— Доки ти мучитимеш гостя, вічний копирсайло? На столі холоне вечеря, а Аленка після подорожі Космосом, мабуть, таки добре зголодніла.
— Товаришка Свозилова вже прийшла? — радісно вигукнув хлопець і помчав з кімнати.
— От невихований! — посміхнувся вслід йому Зайцев. — Ну, то ходімте, прошу.
Северсон попрямував за хазяїном з невиразним почуттям хвилювання й цікавості. Жінку з Місяця він уявляв собі, сам не знаючи чому, блідою та серйозною, високою й стрункою. А тим часом на веранді сиділа звичайна засмагла дівчина і про щось весело розмовляла з господинею. Побачивши у дверях Северсона, вона швидко підвелась і зробила кілька кроків йому назустріч.
— Я — Алена Свозилова… Петро Іванович не хотів мені говорити, хто в нього буде гостем. Мовляв, це сюрприз. І справді, сюрприз удався. Вчора ми з академіком Цагеном згадували про вас, але я й не припускала, що зустрінусь з вами так скоро.
Северсон зовсім зніяковів. Виручив його Зайцев:
— Чого ти дивуєшся, Аленко? Чи зможеш ти знайти у когось шановніших гостей, аніж у мене?.. А ви, друже, теж не дивуйтесь: яка жінка не цікавиться знаменитими мужчинами?! Бачите, правду кажу, бо вона одразу ж надулась на мене!.. Ну, а тепер — прошу до столу.
Северсон вдавав, що цілком зайнятий вечерею, і тільки час од часу крадькома поглядав на «дівчину з Місяця». Здавалось, вона не помічає цих поглядів, захоплена розмовою з Зайцевим. Розмова ішла про щось відоме тільки їм двом.
— …Гадаю, що суперечка про сигнали із Всесвіту незабаром скінчиться. Її виграє Навратіл, це вже точно.
— Хіба вдалося розшифрувати загадкові знаки?
— Ні, бо це не знаки, а суцільна передача.
— Передача з Проксими? Дивовижно! А що надсилають? Швидше говори, не тягни!
— Ти б хотів усе зразу! — посміхнулась Алена. — Вистачить і того, що встановив учора Чан-су. Він довго сушив собі мозок: чому Проксима передає на стількох хвилях одночасно і чому на кожній хвилі чути інші сигнали? «Я запевняю, — заявив він нещодавно, — що приймач з амплітудною модуляцією нам зовсім не підходить. Мабуть, Проксима надсилає фазово-частотну модульовану хвилю з надзвичайно великим частотним зсувом…» Це означає, любий Петре, що створіння з Проксими надсилають для нас не кілька програм водночас, як ми досі гадали, а тільки одну, з якої ми перехоплюємо окремі уривки. Навіть хлопчисько міг би зрозуміти, що Чан-су — правий. Але Цаген, як завжди…
— Стривай, стривай! — махнув рукою Зайцев. — Що ж, власне, виявив учора Чан-су?
— Не перебивай! — жартівливо розгнівалась Алена. — Незабаром після тієї розмови Чан-су полетів на Землю і повернувся з широкополосним посилювачем власної конструкції. Вчора його припущення підтвердилось: з допомогою нової апаратури він встановив, що імпульси на різних частотах взаємопов'язані. Якщо йому вдасться демодулювати сигнали, це означатиме, що ми незабаром почуємо й побачимо телевізійну програму невідомих створінь з Проксими. Цим уперше буде доведено те, що ми, астробіологи, твердимо давно: наша Земля — не єдина планета, на якій життя досягло високого ступеня розвитку.
— А я радів! — скептично похитав головою Зайцев. — Я сподівався, що ти навчиш мене, як сказати проксимською мовою «атомна електростанція», а виявляється, вони там, нагорі, фантазують!.. А що, коли правий не Навратіл, а Ватсон? Чому не можуть випромінювати радіохвилі з фазово-частотною модуляцією якісь там розжарені газові туманності?
— З таким же успіхом і крокодил може розмовляти іспанською мовою! — розсердилась Алена. — Навратіл мене посилає, щоб я запросила тебе співробітничати з нами, а ти спілкуєшся з Ватсоном проти нас!
— Однак, Аленко, ти вже не розумієш жартів! Оце так ти змінилась на Місяці?.. Не знаю, чим би я міг стати в пригоді Навратілу, але ти ж знаєш, що вас не зраджу… А втім, поговоримо про це згодом. Товариство, мабуть, вітало б більше веселі розваги. Чи не зайти нам краще до Парку культури й відпочинку?
Пропозиція Зайцева припала усім до смаку, особливо Северсону, який майже нічого не розумів з розмови, хоч слухав дуже уважно. Розпитувати «дівчину з Місяця» він побоявся, щоб не здатися їй смішним.
У величезному, повному народу парку Северсон та Алена Свозилова, затримавшись біля одного з атракціонів, загубили своїх супутників.
— Ми тепер навряд чи знайдемо їх серед такої маси людей, але це не страшно. Зустрінемось з ними біля головного павільйону, — заспокоювала його дівчина. — А поки що покладіться на мене. Я тут добре все знаю; недалеко звідси університет, де я вчилась… Ну, то куди ми підемо?
— Знаєте куди? — посміхнувся Северсон. — До аеродрому!
— Чому саме до аеродрому? — здивувалась Алена. — Вам зі мною не подобається? Ви хочете кудись полетіти?
— Ні, що ви! Коли б навіть хотів, полетіти не можу.
— А куди б ви полетіли, коли б могли?
— Спочатку додому, в Норвегію, — сказав він нерішуче. — Потім знову спробував би перелетіти Північний полюс… Але насамперед хотів би побачити своїми очима літак, що стартує на Місяць.
Алена подивилась на годинник:
— Всі ваші бажання — здійсненні, а останнє можна виконати навіть зараз. «Іскра» стартує приблизно через півгодини. Ми ще встигнемо.
Сонце вже заходило, і весь парк поступово розгорявся безліччю вогнів. Повіяло свіжою прохолодою; ніжно запахли нічні квіти. У вологому повітрі звуки лунали м'якше, мелодійніше.
Северсон та Алена довго йшли красивою безлюдною алеєю. Нарешті перед ними поміж дерев заблищало темне свічадо водойми. Вони підійшли до берега широкого каналу.
— Звідси чудово видно аеродром, — сказала Алена.-Ви бачите оту естакаду вдалині?.. Оце й є стартовий трамплін міжпланетних кораблів.
— Я його вже бачив, — сказав Северсон. — Коли ми летіли сюди, Митько…
Та раптом слова застряли у нього в горлі. Естакада обгорнулась червоним сяйвом, а на її вершині з'явився дивовижний літак з маленькими крильцями ззаду. Він затримався на якусь частку секунди, а потім зринув у повітря. Його шлях на присмерковому небі прокреслила вогненна смуга, що губилась аж десь у безконечності.