Самостійна дірка [сборник]
- Автор: Вишня Остап
- Серия: Усмішки, фейлетони, гуморески 1944–1950 #2
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00328-9 (С‚. 3), 5-308-00258-4
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Самостійна дірка [сборник]». Краткое содержание книги:
Цикл «Самостійна дірка» написано під впливом вражень від поїздок у тільки-но звільнені від фашистських окупантів західні області України. Таких поїздок в Остапа Вишні було щонайменше дві. Одна з них описана в нарисі «Дуглас», опублікованому в газ. «Радянська Україна» 9 лютого 1945 р. В Галичині, а згодом і на Буковині Остап Вишня познайомився з багатьма людьми, відвідав чимало сіл і міст, побачив сліди кривавих злодіянь бандерівських головорізів. Тоді, очевидно, й був задуманий цикл сатиричних творів про фашистських найманців. «Розуміється, що, сидівши в Києві, не вивчивши всього цього матеріалу на місці, мені трудно було б щось про них уїдливе написати, — згадував пізніше памфлетист. — Треба, значить, було їхати в західні області, знайомитися з обстановкою каїнової роботи ворогів, говорити з місцевими людьми, що докладніше знали роботу цих запроданців, доводилося говорити і з самими «героями» темної ночі та густої хащі» («Отак і пишу»).
— У чім справа?
— Ех ви! Газети читаєте?
— Читаємо!
— Погано, виходить, читаєте! Читали про те, що американський президент Трумен дає Туреччині та Греції допомогу 400 мільйонів доларів?
— Читали!
— Так і тепер не здогадуєтесь? От тепер я й напишу Труменові, що ми, мовляв, турки, що опинилися в «переміщених» особах, щоб і про нас не забув… Я вже й паспорта дістав, що я не Бандера, а Бандер-паша! Розкумекали?
— Ой, голова! Ой, голова! — всі до нього.
— Та це ще й не все!
— А що ж інше?
— Та те іще! Тобі, Шмуляче, на грека треба перевернутись! Зараз же біжи на барахолку, діставай грецьку одіж та тоді за грецьким паспортом… Ти ж знаєш, де паспорти продаються.
— Знаю!
— Ти будеш тепер переміщеним греком на прізвище Шмулякопопуло… Розумієш?
— Розумію!..
— Я напишу Труменові, щоб не забув переміщених турків, а ти напишеш, щоб і переміщених греків не минув своєю милостю! О! А то хоч і тепер ми в переміщеннях ходимо, та що з того? Тільки на шмат ковбаси й вистачає! А то — спеціальна допомога! Це тобі не субсидія!
— А самостійна й ні від кого не залежна ненька наша Україна ж як? — несміливо промимрив Мельник.
— «Україна»! «Україна»! — гримнув Бандера. — Де гроші, там і самостійна Україна! Давав Гітлер — була гітлерівська самостійна Україна, дає Англія — англійська самостійна Україна. Так ви самі розумієте, що мало! Поробимось турками та греками, може, буде грошовитіша греко-турецька самостійна Україна! Розуміти треба!
— От голова! Ну, й голова! — гаркнули хором дірководи.
Тридцять срібних
(Історична розвідка)
Був колись, як ви знаєте, недоброї, бородатої пам'яті, професор Грушевський.
Він науковими своїми розвідками остаточно й переконливо довів, що ота мавпа, від якої, за Дарвіном, пішла людина, — так мавпа та була з українців.
І що ви гадаєте, і могло буть, бо при розкопках недалечко од річки Ворскли було, як каже професор Грушевський, знайдено дві волосини — одна жовта, а друга блакитна. Так жовта волосина — з правого в тої мавпи вуха, а блакитна — з лівого.
Проти фактів не попреш.
— А що ж уже говорити про скіфів, половців, татар і т. д.? — гостро науково запитує професор Грушевський.
— Вони теж були українські!
У скіфської кам'яної баби, як тільки придивишся, ви побачите в руках копистку, а в половецької — праника.
А на їхніх стойбищах знаходять силу черепків: то скіфсько-українські баби на базарах глечиками бились.
Щодо татар, то тут уже ніякісінького сумніву нема.
Чингис-хан — він так тільки писався, а насправді це був Чингисович-Ханенко, від якого ото й пішли київські магнати Ханенки.
Хан Батий — це Кіндрат Батийчук, що проживав на Батиєвій горі, а потім ото помандрував до татар, де й заханував…
І так аж до Київської Русі, коли вже навіть горобці, і ті цвірінькали по-українському.
Наука — вона наука.
І коли скажете тепер послідовникам Грушевського, що Київська Русь була праматір'ю й колискою трьох братніх народів і їхніх культур: російського, українського й білоруського, вони вам одразу:
— А дві волосини біля Ворскли — жовта й блакитна?
— А копистка й праник у скіфсько-половецьких бабів?!
— А черепки?!
— А Чингисович-Ханенко й Батийчук?!
— А горобці?!
Отака їхня історія… Древня. Старовинна.
Грушевський з бородою, чи борода з Грушевським, заісторичились і в історії України новітніх часів…
Як тільки ото 1917 року зацентрорадилось, навкруги бороди Грушевського зосередилися панки та полупанки, які остаточно відшліфували своє, хочете кредо, хочете гасло, що з того часу правило й править їм у житті за сліпучий провідний маяк.
Кредо те (чи гасло) складається з двох, сказати б, частин:
1. Кому?
2. За скільки?
«Кому» — це в подальшій історії відомо.
«За скільки» — тут історичні дані остаточно не вияснені, бо не завжди можна зібрати документи. Один з послідовників Грушевського, з яким погодилися всі, розв'язав цю справу емпіричним способом, а саме:
— Іуда, — каже, — продешевив, а ми будемо так. Скільки дадуть, але не дешевше тридцяти срібних!
І пішло.
Центральна рада, не відклаладаючи справи в довгу шухляду, одразу продала Україну німцям. Це, як ви знаєте, було 1918 року.
Німці Україну купили, а саму Центральну раду перепродали «гетьманові» Скоропадському.
Український народ замахнувся, і Скоропадський скоро впав.
Як Пилип з конопель, вискочила на короткий час директорія, ота сама, що: