Кінець Вічності [The End of Eternity]

Серед Вічних нижчого рангу, надто серед Обслуги, нерідко ходили чутки, з присмаком напівобурення та напівзаздрощів, про вивезених із Часу жінок для зрозумілих потреб. Недобра слава найбільше зачіпала Обчислювачів та Розраховувачів. Вони і тільки вони могли визначити, котру із жінок можна було викрасти без ризику викликати Зміну Реальності.

Злі язики не гребували і трохи меншим ласим шматком — не зовсім сенсаційними чутками про куховарок та служниць, що їх наймав кожен Сектор на певний термін (якщо підходили їхні просторово-часові характеристики) для приготування їжі, прибирання в кімнатах та іншої чорнової роботи.

Але найняти Часів’янку в «секретарки», та ще таку жінку, як Нойс, — це означало поглумитися над тими ідеалами, задля яких було створено Вічність.

Незважаючи на всі ці чисто житейські поступки, на які йшли практичні люди Вічності, віддаючи данину природі, ідеалом Вічного все-таки залишалася людина, що зреклася утіх і живе тільки заради вдосконалення Реальності, заради збільшення суми людського щастя. (Харлан полюбляв думати, що Вічність, у такому розумінні, чимось нагадує стародавній монастир).

Тієї ночі Харланові приснилося, нібито він розповів про все Твіселові й Твісел, цей ідеальний Вічний, просто не тямився з жаху та обурення. Йому снився Фінджі, переможений і жалюгідний. Йому снилося, як він із жовтою нашивкою Обчислювача, запроваджує новий порядок у 482-му й з почуттям власної гідності переводить Фінджі в Обслугу. Біля нього сидить Твісел і з задоволеною усмішкою на устах розглядає його нову організаційну схему — чітку, акуратну, послідовну, — а він просить Нойс Ламбент розмножити копії.