20 000 років під кригою
- Автор: Йокаи Мор
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: І. Чендей
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «20 000 років під кригою». Краткое содержание книги:
У цих первісних людях існує ще й тепер потаємне життя. Та й що в цьому дивного? Хіба не знаходили в шарах кам'яного вугілля живих жаб, хоч ці шари пролежали вже сотні тисяч років?
Чому збереглося життя жаби у кам'яному вугіллі? Тому, що не було йому куди дітися, воно не змогло ні відлетіти, ні випаруватися. Між індійськими факірами були такі, яких у стані голодного сну ховали в землю, а коли їх через кілька тижнів викопували, то ці факіри знову оживали.
Чому б не могло трапитися таке чудо і з цими первісними людьми? Адже кристали проковтнули їх в одну мить.
Подих, тепло, биття серця, все в одну мить опинилося всередині кристала, й тіло не могло ніяк відлучитися від них. Отже, вони повинні б жити!
З того часу, відколи ці первісні люди потрапили в кристали, до них не могла потрапити жодна з тих істот і організмів, які змінюють матерію, руйнують її. Кров не могла захолонути, але не могла й пульсувати. Нерви заклякли, мозок затуманився, всі органи зупинили свою діяльність — життя людини не зникло, тільки сховалося. Це життя ще можна повернути.
Серце моє здригнулося, коли я, самітний, загублений у цій пустелі, подумав, що можу визволити схожих на мене створінь, що я міг би почути ще раз голос жінки, міг би глянути у вічі, які зрозуміли б мене. Я весь час думав, що було б, коли б ці люди ожили, заговорили до мене людським голосом, і кожен навчив би іншого своєї мови. О, які таємниці з тих прадавніх часів розповіли б вони історикам!
Одна людина, яка могла б розповісти теперішнім людям все-все, що відбувалося двадцять тисяч років тому, була б для мене дорожчою від усіх скарбів підземелля, які досі відкрилися передо мною.
Та коли я почав міркувати, чи слід ворушити з домовини людей і примушувати жити далі, мене охопив потаємний страх.
Що буде, коли ці люди запитають мене: «Де наш світ? Якщо ти оживив нас, то віддай нам наш світ! Де наші поля, над якими світилося небо і вночі, а вдень не можна було витримати від світла й спеки? Де наші ліси, в яких росли дерева, кора яких текла медом, а коріння — молоком, де плоди, всередині яких було солодке борошно? Де дерева, з листя яких струмів освіжаючий напій? Де велетенські істоти, що прокладали нам шляхи в пралісах, та захищали нас від гієн? Де ті страшні птахи моа, від яких ми відбивалися камінням, коли хотіли забрати їхні яйця? Де та вічнозелена трава, в якій ми гніздилися, мов птахи, де квітчасті, порослі водоростями озера, в яких ми ховалися від ворогів? Де той світ, у якому завжди тільки весна, літо й осінь?»
Тоді я поведу їх на поверхню землі і покажу їм світ: «Дивіться, ось він! Сніг і крига, вічна ніч! Зоря в цьому світі — північне сяйво!»
Двадцятитисячорічна наречена
Моя нерішучість пояснюється цілим рядом труднощів і не лише фізичного та психічного характеру. Перш за все, яким чином відкрити ті домовини, в яких поховані мої первісні створіння?
Як зруйнувати ці надзвичайно великі кришталеві стовпи?
Кришталь недарма називають вічним каменем! Він є гідрохімічним витвором, бо формувався гідрохімічним способом, і ніколи не перетвориться знову у таку масу, з якої виник.
Правда, я можу розбити цю домовину. Для цього досить лише одного міцного удару в те місце кристала, де збігаються дві грані шестикутної піраміди. Кришталь тоді розлетиться на шматки. Але цей удар по вістрю кристала дійде до людини, в ньому похованій, так, наче хтось торгнув її молотком прямо по тім'ю. Якщо та людина живе, то од такого удару вона неодмінно загине.
Є й інший спосіб розбивати кристали.
Якщо вкриту шорсткою кремневою масою поверхню кристала терти іншим кременем, то піраміда наелектризується, почне світитися й розігріється. Коли в такому стані піраміду раптом обілляти крижаною водою, то поверхня її з дзвоном почне тріскатися, і тоді навіть слабкими ударами кристал можна роздробити на куски.
Але де знайти крижану воду?
Ця думка зовсім збила мене з пантелику.
Коли б я і оживив цих людей, то чим їх годуватиму й поїтиму? Питва вже й для мене обмаль, а з харчів маю тільки консерви з ведмежого м'яса. А коли б ці люди прокинулися, я мав би з ними клопіт, мов з малими дітьми, що тільки народилися. Їх треба було б поїти молоком. Якщо так, то краще спіть і далі спокійно! Вам байдуже, скільки часу спливе! Сон для вас — тільки ніч, хоч і довга. А я повинен шукати дорогу звідси!