Буря на озері
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Буря на озері». Краткое содержание книги:
Андрій Михайлович зареготав весело.
— Сміття у тебе в голові, Романе, — возом не вивезеш. Невже ти справді думаєш, що в нас добре живуть самі лише комуністи?
— Ти завжди вмів догоджати. Пам'ятаєш, навіть фізик, як його, Книш, то й він ставив тобі повний бал. А я, як не крутився…
— Фізику треба було вчити! — повчально підняв догори вказівного пальця Андрій Михайлович. Вони зиркнули один на одного й засміялися весело — від згадки про часи, коли найбільшою прикрістю був схоплений у суворого фізика поганий бал, і від задоволення, що нарешті спіткалися через стільки років і не дуже постаріли і що, дай боже, в кожного попереду ще років двадцять, а то й тридцять, звісно, менше, ніж уже за плечима, та якщо вміло розпорядитися роками, життя буде ще довгим і напрочуд приємним.
Роман Стецишин знову пробіг очима по столу, потер руки й зауважив:
— Ти пригощаєш так, наче маєш у банку принаймні мільйон. У нас тільки дуже багаті люди можуть дозволити собі ікру, прошу тебе, і навіть я…
— Вилетів би в трубу? — поблажливо перебив його Андрій Михайлович. — А мені нема куди вилітати, і банківських рахунків не маємо.
— Але ж у разі чого…
— Скоро на пенсію, і нам з Оленою вистачить.
Олена Михайлівна принесла спітнілий сифон з газованою водою.
— Я думала, вже закусили, а вони… Точно кажуть, чоловіки тільки удають стриманість, а перебазікають будь-яку жінку. Гість зголоднів у дорозі, а ти…
Роман не примусив себе довго запрошувати: взяв з блюда шматок коропа в томаті, пожадливо вихилив повний срібний келих темно-коричневої настійки. Задоволено примружився й обвів усіх посвітлілим поглядом.
— Що це? — запитав. — Краще за шотландське віскі.
— Наш фірмовий напій, — похвалився Андрій Михайлович. — Горіхівка.
— У магазинах не бачив.
— І не побачиш.
— Самогон?
— Ну, що ти! Коли волоські горіхи ще зелені, подрібнюєш їх і заливаєш горілкою. Потім півсклянки концентрату на пляшку «Екстри».
— Ліки, — додала Олена Михайлівна. — Кажуть, у двадцять разів більше вітамінів, ніж у чорній смородині.
— Ого! У нас можна зробити бізнес.
— Патент віддаю безплатно, — благодушно посміхнувся Андрій Михайлович.
Роман потягнувся ще за горіхівкою. Налив повний келих, лизнув вінце й поплямкав губами від задоволення, понюхав навіть кілька разів — видно, не жартував, і перспектива заробити на новому напої справді привабила його.
— Ви не знаєте Америки, — мовив поважно, — у нас необмежені можливості і, якщо розумно повести справу… Реклама… — зітхнув. — Потрібні гроші на рекламу, та якщо вдасться зацікавити солідні фірми… — Рішуче проковтнув горілку й закусив бутербродом з ікрою. — Давно не пив і не їв так смачно, Я привіз вам дещо, — кивнув на двері, — валіза на веранді, і хоч трохи компенсую витрати…
Олена Михайлівна перезирнулася з братом. Щоки в неї почервоніли, та Андрій Михайлович зробив заспокійливий жест, і вона поклала Романові свіжого пахучого салату з огірків та помідорів.
— Ти з глузду з'їхав, — мовила поблажливо, — забув, як у нас пригощають? Це тобі не Канада.
Той покліпав очима під окулярами.
— У нас не звикли витрачатися на чужих, — одповів.
— Який же ти чужий? А коли б навіть і чужий? Шкода ікри чи риби?
— Але ж ви витратили половину Андрієвого заробітку!
— Вистачить… Нащо нам гроші?
— Казали ж, що не маєте банківського рахунку…
— Три тисячі на ощадкнижці.
— І це за все життя? Наш ветлікар…
— У нас, у вас… — не зовсім ввічливо перебив його Андрій Михайлович. — У вас ця ділянка скільки коштуватиме? Скільки, питаю, тисяч? А мені селищна Рада безкоштовно дала.
— А ти гейби за совітів?
— Чом би й ні!
— За цими совітами люди якимись навіженими робляться. Чи вам наказано так розмовляти? Але ж нас ніхто не слухає… — Озирнувся полохливо.
— Кому потрібно за тобою стежити? — Андрій Михайлович енергійно підчепив виделкою копченого вугра, смачно зажував. — Наслухався різних чуток — наче ми тут і дихати вже не можемо!..
— Та ще дихаєте…
— На повні груди.
— Оце сказав: на повні груди… Вбили в голову за тридцять років, а ти ж на наші збори ходив…
— Які це збори?
— ОУН забув? Організацію справжніх українців!
— Чекай, здається, ти не був членом ОУН. Батько твій належав до неї, а ти…
— Я завжди співчував свобідним українцям, і, по-моєму, ми разом…
— Свобода — над усе! — урочисто вигукнув Андрій Михайлович. — Пам'ятаєш, як галасували на зборах?
Стецишин витер серветкою масні губи, випив газованої води. Відклав виделку.