Волоцюги

Пливе пісок, стелиться дим, тече життя. У якому завжди знайдеться місце для комфортного Сенсу. Його, своє Мірило долі, треба лише придумати.
Та одного разу затишний внутрішній світ героя роману накриває мега-хвиля Цунамі… Жити за відчуттям чи за знанням, вірити чи розуміти, «грати те, що граєш» або ж усе-таки вирватись з полону Ілюзії? Велична Богиня-Жінка, скинута свого часу з вершин цивілізації,  зачовганий жрецями Бог, калічне Слово, затюканий Ерос, згвалтована степова Мати-Україна, і він, «маленька київська мурашка» Антон Веремій, що вперто тримається на слизькій дорозі районного значення… Де підстерігають Ями, Бізнес-леді і Спокуси-осяяння на кшталт «Ісус Христос — реінкарнована Жінка» чи «оргазм як дорога до Бога».
У часі «небезпечні для здоров’я» гностично-психологічні розвідки пролягають мимо основних жіночих архетипів, подорожніх знаків релігій і вірувань Трипілля, Древньої Греції, Риму, Іудеї, Київської Руси, занурюються у глибину віків, навертають до життя-буття у степовому радгоспі. У просторі — це мандрівки містичним Островом в океані, Індією, ізраїльським Кумраном, «перлиною в короні Греції» — Києвом, а також близькою українською глибинкою. «Ямангеліє для України — недобра звістка»…
З Хаосу екскурсів, підсвідомого й осмисленого «самоїдства» автор дещо провокативно, часом з іронією і гумором, вибудовує ключові причинно-наслідкові зв’язки між минулим і сучасним, втраченими й існуючими Шансами до-вірити, до-пізнати, до-любити, — тими очевидними Нагодами, які здатні покласти край тисячолітній «громадянській війні» чоловічого й жіночого начал. Дену Брауну з його «Кодом да Вінчі» таке і не снилося.
P.S. Збіг деяких прізвищ, імен, географічних назв у романі — випадковий.