Короп по-чорнобильськи
Электронная книга - «Короп по-чорнобильськи». Краткое содержание книги:
З крамаря миттю злетів сон, він підскочив і загорлав:
- Іцик Літман вам потрібен? А бодай його нечиста сила візьме! Вициндрив з нас гроші, начебто на ремонт синагоги і поклав собі в кишеню!
Врешті решт, повністю дезорієнтований племінник втрапив до свого родича. Той прийняв його, як належить, пригостив смачним обідом, після чого юнак, нічого не пояснюючи, запитав:
- Дядьку, кажуть, ви тут голова кагалу?
- Не кажуть, а так воно і є.
- І скільки вам за це платять?
- Як це - скільки платять? Ані копійки. Це ж громадський обов’язок, честь, можна сказати.
- І все ж таки, дядьку, що ви з того обов’язку маєте, якщо не гроші?
- Як що маю? Люди мене поважають. Хіба цього замало?
* * *Ще один типово хелмський спосіб визначення власної популярності навів у одному зі своїх нарисів сам Шолом-Алейхем.
Після того, як потонув «Титанік» десь там поміж айсбергів, розголос про це пішов по всьому світу. Дійшла новина і до Хелма. А треба сказати, що один із місцевих мудрагелів на той час тинявся Європою - на світ подивитися, себе показати. І от, спало на думку цьому туристу розпустити чутку, що і він, мовляв, плив на тому «Титаніку» і разом з ним пішов на дно. Нагулявся, надивився і повернувся додому. Як з’ясувалося, чутка про його псевдозагибель встигла до Хелма набагато швидше від нього самого. Результат: дружина швиденько вискочила заміж за коханця, будинок продали за борги, а майно до нитки порозтягали сусіди.
Ходить бідолаха вулицями Хелма і скаржиться: що ж це робиться? Вже й пожартувати не можна.
- А на біса тобі було так жартувати? - дивуються люди.
- Бачите, я хотів дізнатися, як мої близькі насправді до мене ставляться.
Дізнався.
* * *А як вам така історія: “Титанік” іде на дно, на всіх палубах крики, сльози, бійка за місця в човнах. Одне слово - ґвалт! І тут у каюту до капітана заходить незворушний хелмський рабин, котрий, на відміну від героя попередньої оповістки, таки так плив до Америки.
- Перепрошую, це ви капітан?
- Я! Кажіть, тільки швидше, бо ми тонемо.
- Так я ж про це! Є хороша порада, що вам робити.
- Давайте сюди вашу пораду!
- У вас є телеграф?
- Звичайно.
- І він працює?
- Уявіть собі.
- І на Нью-йоркську біржу ви щось передати можете?
- Можемо, але що?
- Як то що? “Негайно продавайте пароплав”!
* * *Що треба для щастя пересічному єврею, навіть якщо він живе у Хелмі? Народитися, вивчитись у хедері, женитися, обсістися дітьми, дожити старості і написати заповіт. Відтак нікуди не дінешся - доведеться йти до нотаріуса.
Приходить старий хелмський єврей до місцевого нотаріуса.
- Шолом алейхем, ви нотаріус?
- А чи ви не знаєте? Так!
- Справжній?
- Справніше не буває.
- А диплом у вас є?
- Онде на стінці висить.
- А подивитися можна?
- Дивіться!
- Диплом наче справжній. А печатка у вас є?
- Звісно є.
- Справжня?
- Справжня.
- А де вона?
- У сейфі.
- А подивитися можна?
- Хвилиночку!… Нате, дивіться.
- Печатка наче справжня.
- Все? Чи ще щось?
- А гербовий папір у вас є?
- Є! Справжній! З водяними знаками! Нате, дивіться!
- Папір наче справжній. То що, можна складати заповіт?
- Це ви мене питаєте? Ось стіл, ось папір, ось ручка. Сідайте пишіть, а як щось незрозуміло, я підкажу.
Старий сідає за стіл, пише одне слово “заповіт”, потім замислюється і нарешті запитує:
- Скажіть, а “нікому нічого” - що писати разом, а що окремо?
* * *Ватикан, кінець ХІХ століття, на прийом до тодішнього Папи Римського приходять два євреї. У канцелярії їх запитують:
- Ви з якого питання?
- З особистого.
Їх не пускають. Наступного дня євреї приходить знову. Та ж сама картина. І так цілий рік поспіль. Нарешті хтось із кардиналів розповідає Його Святості про впертих візитерів. Той цікавиться:
- А звідкіля юдеї?
- Кажуть - з Хелму.
- Добре, нехай приходять. Подивлюся, чи вони там у своєму місті такі, як про них розказують.
З’являються. Вітаються. Потім один із євреїв простягає Папі якийсь листок:
- Ви з цих людей кого-небудь знаєте?
Папа дивиться - а це репродукція з картини Леонардо да Вінчі “Таємна вечеря”.
- Звісно знаю! Це все святі вітці, засновники нашої церкви. Оце апостол Петро, а це - Андрій… А ось і Спаситель…
Другий єврей дістає і свій папірець і простягає Папі:
- Отут у нас від предків їхній рахунок залишився. Вони тоді за вечерю таки не заплатили.
Ніхто достеменно не знає, коли була складена перша єврейська оповістка. Напевне, ще в ті часи, коли Мойсей списував зі скрижалів своє «П’ятикнижжя», а простий народ розважався жартиками на цю тему.