У чорних лицарів
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #2
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Харківська книжкова фабрика ім. Фрунзе "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «У чорних лицарів». Краткое содержание книги:
У чорних лицарів - друга книга роману. В ній розповідається про дальшу долю розвідника Григорія Гончаренка.
У повоєнний час Григорій потрапляє в дуже складні обставини, але завжди діє винахідливо, самовіддано, сміливо, як і належить радянській людині.
Пригодницький роман У чорних лицарів читається з неослабною увагою, глибоко хвилює, викликає у читача щиру любов до чесних людей, гарячу ненависть до ворогів миру і прогресу на землі.
А тим часом Марія потрапила у велику скруту.
Спричинився до цього брак бодай циганського виховання.
"Чому то наші так перелякалися? - запитувала себе дівчинка.-То ж теж цигани... Цікаво, який він, той табір?"
Непереможна цікавість тягнула Марію обізнатися з усім самій. Вона не звикла попереджати будь-кого про свої мандри, до того ж підсвідоме відчувала, що переступає якусь заборонену межу. Тому вночі, потай, обминувши околицію, де вартували чоловіки, рушила вздовж берега, на північ від міста, в напрямку, вказаному циганчатами.
Вдосвіта Марія була вже біля табору. Ранкова імла оповивала намети і халабуди над возами. Дівчинка вирішила зачекати, доки таємничі кочівники прокинуться. Сівши на прибережний камінь, вона щільно охопила коліна руками - світанок був на диво холодний.
Першою побачила Марію стара циганка, скуйовджена і заспана, що, позіхаючи, вийшла з намету. Марію так розсмішив її розхристаний вигляд, що вона голосно розреготалася.
Стара щось крикнула, і за якусь мить весь табір прокинувся. Всі, від старого до малого, висипали з наметів і халабуд. Діти кинулись було наперед, але старий циган сердито на них гримнув, і вони горохом розсипались на всі боки.
Марія підвелася і зробила крок у напрямі табору. Зойк загального обурення вирвався з грудей його мешканців. Ніхто-бо не знав досі випадку, щоб котрийсь з цих зрадників і запроданців осідлих добровільно прийшов до табору кочівників. Назустріч дівчині полетіло каміння, паліччя, кухлі - все, що було під рукою.
Сивобородий циган щось гукнув юрбі і сам рушив стріти непрохану гостю.
Поцьвохкуючи батогом, підійшов до Марії і зупинився кроків за три від неї.
- Ти звідки? - суворо запитав старий, пильно розглядаючи дівчину в барвистому і пишному вбранні. Кілька днів тому Марія потягла в якомусь подвір'ї вивішені для просушки яскраві скатертини і пошила собі таку рясну спідницю, що їй заздрили всі тріанські модниці. З двох різного кольору хусток вийшла прегарна кохтинка. Вона щільно огортала тонкий дівочий стан, по лікті оголюючи засмаглі, немов виточені, руки.
- Ти звідки?-перепитав старий ще суворіше.
- З Тріани.
- Прийшла чого?
- Подивитися.
Коли б Марія була розважнішою - адже старий циган ладен був спопелити її поглядом, - вона б повернулася і кинулася чимдуж тікати. Але дівчинка звикла всюди почувати себе своєю.
- То я хочу подивитися...
Марія не закінчила фрази. Довгий батіг старого цигана гадюкою оповився навколо грудей і спини Марії. Старий знав - бити батогом по широкій спідниці, то тільки вибивати з неї пилюку.
Цей удар ніби став сигналом для натовпу, що, затамувавши подих, стежив за розмовою старого з дівчиною.
Юрба кинулася вперед. Непрохану гостю били всі - старі й малі. Били чим попало і куди попало. Спочатку Марія намагалася відбиватися, але за мить вона вже лежала долі і, закривши обличчя руками, кричала. Та поволі її зойки стихали, а потім і зовсім ущухли.
- Геть!- наказав старий циган.
Першим ударивши Марію, він став осторонь і тільки спостерігав за розправою над зухвалою зайдою. Тепер він, очевидно, вирішив, що порушницю звичаїв покарано достатньо.
Старий боявся вбивства. Тоді неодмінно втрутиться поліція, і йому, як отаманові, доведеться відповідати за весь табір.
Як не був наелектризований розправою натовп, але грізне "геть!" вплинуло.
Усі стояли тепер півколом, посередині якого лежала Марія. Вона вже не кричала і навіть не рухалася.
- Води! - наказав отаман, уважно придивляючись, чи не поворухнеться дівчинка. Але та, як і раніш, не подавала ознак життя.
Старому не довелося повторювати наказ. Кілька цеберок води вже стояли біля його ніг. Він узяв найближчу і ногою перекинув тіло побитої так, що тепер вона лежала горілиць. Поволі лив старий воду на обличчя і груди непритомної. Ніяких ознак життя.
Старий грізно глянув на людей, які юрмилися неподалік.
Усі винувато мовчали. Знали-бо, чим це може скінчитись, особливо для їх ватажка.
Друга цеберка води, вилита на непритомну, теж не допомогла.
- Адело! - покликав отаман.
Циганка, що першою побачила Марію, а тепер стояла біля намету, смокчучи маленьку люльку, зрозуміла, чого від неї чекають. Вона підійшла до дівчини, припала вухом до іі грудей і довго прислухалася. Очевидно, стара не почула биття серця, бо відхилилася, і не зводячись з колін, замислено дивилась на нерухоме тіло.
Тоді Адела вирішила вдатися до останнього заходу: кілька разів посмоктала люльку, потім встромила чубук у ніздрю дівчинки і щосили дмухнула на тліючий тютюн.