З поляками проти Вкраїни
- Автор: Тютюнник Юрий Осипович
- Год: 1924
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво України фм. Петровського
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «З поляками проти Вкраїни». Краткое содержание книги:
До уваги читача — спогади, або ж замовний памфлет, написаний генерал-хорунжим Армії УНР Юрком Тютюнником 1924-го року в Харкові.
— Так, росіянином з арміі ген. Перемикіна.
Починається балачка. В результаті виявляється, що бодай не старі знайомі — обидва служили у першому сибірському корпусові. Згадуємо бої проти німців. Далі заговорили на політичні теми.
Я вилаяв Савінкова (всі з армії Перемикіна лаяли Савінкова). Генерал спочатку обережно, а потім сміліще почав нарікати на Пілсудського. Тяжко зітхнувши, він усе-ж та згадав за „мінувшее жітьйо". Відносний між нами ставали ніби і зовсім дружними.
Раптом на одній зі станцій входить до нашого переділу польський полковник. Привітавшись з генералом, він глянув на мене і:
— Пане генерале! Вибачайте! Не пізнав я вас у цівільнім.
А потім звертаючись до польського генерала каже;
— Пан генерал не знає? То є… і називає моє ім’я і прізвище.
Хвилина замішання. Потім я пояснюю, що їзджу інкогніто по документах польського генерального штабу, а тому ніяк не міг поводитися инакше. Та вже балачка не була такою інтимною, як до того.
В Тарнові треба було все організувати спочатку. Та було принціпове питання, на якому місці загальної схеми, хоч-би Петлюриної держави поставити П.-П. Штаб[7]. До якогось міністерства, чи до чого иншого треба було його пристосувати. Чому-ж він мав окремо висіти в повітрі? Инакше виглядає справа, коли всі гуртом знаходяться між небом і землею, а инакше виглядає вона, коли хтось окремо починає теліпатися. Багато Петлюра мав „державних апаратів" і до одного з них міг приділити і П.-П. Штаб. Так думав і я і пропонував узяти оперативний відділ Генштабу (який уже він там не був) і використати його для цілей повстання. Однаково тому відділові не було чого робити. Та Петлюра мав тенденцію побільшувати кількість центральних інституцій до безконечности. В результаті 19 міністерств і ні одного повітового комісара, навіть тоді, як Петлюра перебуває на Україні. Подавши відповідного доклада, я вирушив до Львова. В допомогу мені Петлюра додав Кузьминського, якого уважав за дуже вірну особисто йому людину.
у Львів я приїхав з листом від Чарноцького до майора Фльорека, що працював у штабі шостої польської армії. Треба відмітити, що і у всіх т. зв. „пілсудчиків" була подвійна підлеглість — одна по чисто військовій лінії, а друга по лінії „Польської організації військової" (П. О. В.), головним відпоручником якої у Львові був майор Фльорек.
У Львові бачився з командиром 6-ї польської армії — ген. Галером і його начальником штабу, Стаховичем. Вони, видко, мали уже відповідне роспорядження з Варшави, тому з ними не довелося багато говорити. Техничний контакт з нами повинен був тримати майор Фльорек, якому „доручено це зверху", як сказав Галер. Розуміється, що збоку останнього, а також і всіх його співробітників, не було затримки в напрямку всіх обіцянок що до звязку з Україною.
З Фльореком умовивсь про техніку.
Я не надавав значіння обіцянкам, знаючи, що поляки ніколи їх не виконували. Та мені ходило, щоб вони, принаймні, не перешкоджали нашій роботі, чого швидче сподівався, ніж допомоги.
Тоді — ж при штабі 6-ої польської армії залишено Кузьминського, який повинен був у першу чергу заснувати становий пункт у Львові і перепускні пункти на кордоні.
Само собою, що і Петлюра повинен був якусь компенсацію давати Пілсудському за протекторат останнього. Тоді якраз поляки збіралися „повставати" на Горішньої Шлезьку і набірали добровольців по всій Польщі для тої авантури. Петлюра запропонував і свої послуги, розуміється не для того, щоб самому особисто воювати з німцями. Він „дозволив" інтернованим воякам своєї армії допомогти полякам „визволити" Горішній Шлезьк. Поляки використали той дозвіл по своєму. Ріжними способами вони примусили бідуючих людей у ганебній ролі.
Раз, їдучи вже під час бешкету на Горішньому Шлезьку по залізниці, стрічаю на Краківському вакзалі де-кілька козаків з Вадовицького табору. В одного перевязана рука, в другого на голові намотано, той на милиці… Привітаюся і питаю:
— Що це з вами, хлопці?..
— Та ми-ж повстанці… на Шлезьку повставали.
— Проти кого? — питаю.
— А дідько його знає проти кого. І німців били, і поляків, і жидів і всіх, що не хотіли повставати, били. Кого наказано було, того й били!
— Та-щож ви подуріли чи що? — кажу: не було чого робити? На бісового батька здалося вам оце воювати з німцями то-що, коли ті люди нічого злого нам не заподіяли!
— Авже-ж, що не заподіяли… Та що ми мали робити коли поляки у Домб’є були погнали-б, як-би ми не пішли в „добровольці". А так — два з половиною долари на день та ще й возять тебе, як пана своїми залізницями, — усміхаючись, пояснив мені козак.
7
Так скорочено по всій книзі зоветься „Повстансько — Партизанський Штаб". М.Л.