Володимир

- Я чув, патрикію Феодоре, - почав розмову проедр, - що ти тільки-но прибув з Києва.

- Так, проедре Василю, я прибув з Києва три дні тому.

- Ти їхав морем?

- Ні, по Борисфену й Понтом я боявся їхати. На цей раз я їхав кіньми через землі тиверців і уличів, а потім через Болгарію.

- І, чув я, ти знову вирушаєш до Києва?

- Зараз зима і всі шляхи на Русь закриті, але навесні я неодмінно виїду в Київ.

- Ти - справжній рус! - засміявся проедр.

- Руса з мене ніколи не буде, - жартом на жарт відповів патрикій Феодор, - хоч багато русів вважають мене своїм ромеєм.

- Ти, казали мені, навіть маєтки маєш на Русі? Феодор Борей посміхнувся.

- Купець, який торгує в чужих землях, мусить молитись своїм і чужим богам.

- Але віруєш ти в єдиного бога?

- А вірую тільки в єдиного бога, і імператори Візантії, й ти, проедре Василю, це знаєте.

- Так, імператори знають і вдячні тобі. Ти зробив велику послугу, вбивши Святослава.

- Я ніколи нікого не вбивав, - суворо промовив патрикій Феодор, - князя Святослава вбив каган Куря.

- За наше золото...

- Так, золото було наше, - згодився Феодор.

- А тобі не страшно там, у городі Києві?

- А чого ж мені боятись? Не один я сиджу в Києві, є там наші купці, і, крім мене, двори їхні є на півночі Русі - в Новгороді. Торгуємо, проедре Василю, і торгуємо непогано. Багата земля Русь, нам є що їм продати, ще більше можемо купити в них.

- А як руси ставляться до наших купців?

- Добре! Руси, проедре, дуже мирні люди і ніколи не обдурять, не скривдять купця. Вони страшні тільки тоді, коли хтось із зброєю вдирається до них... А ми, вибачай мені на слові, вдираємось і вдираємось до них.

- Слухай, патрикію, - проедр схопився з крісла й пройшов кілька разів по палаті, - зараз Візантія не хоче й не має сили вдиратись на Русь. Годі! Я сам бачив військо їхнього князя Ігоря під Константинополем, Святослава - на Дунаї... Дяка богу, що цей варвар убитий. А нині що робиться на Русі?

- Що саме тебе цікавить, проедре?

- Великий палац київських князів.

Патрикій Феодор посміхнувся.

- Такого Великого палацу, як наш константинопольський, в Києві немає.

- Мене цікавить не сам палац, а князі.

- Розумію... на Русі нині сидять сини князя Святослава.

- Скільки їх?

- У Києві сидить Ярополк, під Києвом у землі древлян - Олег, вони - сини Святослава й угорської князівни, а ще один, князь Володимир, сидить у Новгороді - він син князя Святослава й рабині.

Проедр Василь здригнувся: син імператора й рабині не міг чути цих слів.

- А хто з них, - запитав він, - найкращий, себто з ким найлегше розмовляти? Чуєш, патрикію, зараз ми не можемо воювати з Руссю, я хочу з нею розмовляти.

- Ти робиш добре, проедре, з Руссю краще не воювати, а розмовляти й торгувати. Колишні імператори наші, на жаль, цього не робили, коли ж ми так будемо поводитись на Русі, тоді швидше можна буде її й скорити...

- Я бачу, що ти мене розумієш, патрикію! Гаразд, будемо діяти. То який же князь руський найбільш придатний для Візантії?