Незвичайна пригода Каспара Шмека

Вербувальник вихилив свій кухоль і знову із запалом взявся до своєї справи.

— Хто в своєму серці має хоч крихту честі і любить свою батьківщину, тон наслідуватиме приклад цього славного юнака, — крикнув він, поклавши руку на плече Фріца. — Не завадило б і тобі взяті з нього приклад, — звернувся він роздратовано до Рюбенкеніга. — І не сором тобі, ти, собако?

Рюбенкеніг підвів голову, здивований раптовим недружелюбним тоном.

— Анітрохи, — спокійно кинув він у відповідь. — Ви дієте, як пекар: він теж садить хліб у піч, а сам залишається зовні. А я повинен іти кудись і дати себе убити? За віщо ж це?

— А хіба я тобі не пояснював, що я вербую солдатів? Хіба я не частую тут тебе ось уже протягом кількох годин, негіднику ти? Хіба я не казав тобі про американську війну? Га? — Гарткиох, розгнівавшись, змів рукою на землю тарілки, блюда і кухлі. Собака, стривожений брязкотом, виліз з-під столу і оглушливо загавкав.

— Ти собі балакай, а я слухатиму, — сказав непохитно Рюбенкеніг. Сумно дивився він на калюжі, що були на підлозі.— Шкода такого хорошого пива. Було ще добрих півкухля. Ну гаразд, з тепер я піду.

— Та що ж це таке! — вигукнули Купш і Себіш, одразу ж ставши на бік вербувальника. — Тепер іти, коли вже стільки зжер. Ні, цього не буде.

Червононосий, підбадьорений підтримкою, заступив дорогу Рюбенкенігу.

— Залишишся тут і підпишеш!

— Тебе, мабуть, укусила скажена собака! — буркнув Рюбенкеніг і розгублено подивився навкруги, шукаючи допомоги. Але пани за столом для почесних відвідувачів грали в пікет і робили вигляд, нібито нічого не чують і не бачать, а хазяїн спокійно мив посуд. Тільки студент по-дружньому глянув на розгойдувача. Але що він міг вдіяти проти всіх інших!

— Залишишся тут! — заревів вербувальник знову і міцно вп’явся в руку товстуна. Фріц Кляйнпауль кинувся І став біля вербувальника Той похвалив його: — Вірно, Фріц! Завжди підтримуй начальника і не помилишся: ніч ще не мине, як станеш капралом!

Прищуватий Фріц стояв урочисто, немов статуя бравого солдата, і тримав Рюбенкеніга за комір.

— Ой, — раптом зойкнув той Із жахом. Люто загарчавши, дог укусив його за ногу.

— Не репетуй, друже, — порадив вербувальник. — Краще послухай- якщо я тільки захочу, я можу відправити тебе в каторжну тюрму за твої ворожі висловлювання проти держави

Рюбенкеніг перелякано подивився йому в очі — чи це жартує він, чи серйозно.

— Для цього цілком досить того, що цей бунтар казав про папа міністра і його мавпу, — підтвердив Купш.

— От бачиш, — злобно сказав вербувальник. — Ну, це я те й так дужо милостивий до тебе. Коли ти тут внизу поставиш своє ім’я, все буде забуто. Ну? — Він випустив Рюбенкеніга, витяг папір з кишені і поклав його на стіл. — Ану, давай, пиши вже…

Рюбенкеніг сів, коліна його тремтіли. Підперши голову обома руками, він почав читати по складах, тяжко зітхаючи, контракт про вступ до солдатів.

— Ну?! — Вербувальник встромив у його руку стебло пера. — Ну, швидше підписуй!