![Жовтий Князь [Скорочене видання] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/9/3/zhovtij-knyaz-skorochene-vidannya-download.jpg)
Жовтий Князь [Скорочене видання]
- Автор: Барка Василий
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-6888-0
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Жовтий Князь [Скорочене видання]». Краткое содержание книги:
— Це саме мати в церкві чула.
- А на того пророка, що в френчі, налетіли виконавці -миттю потягли в установу. Скоро чутка пройшла: міліціонера розстріляно.
Постояли бесідники біля урвища з берестками, глянули на ворона, що високо линув, і попрощалися. Мирон Данилович, вертавши додому, пригадав назву цього місця: Зміїв яр. Певно, звідти лютий вилізав хапати тварини домашні або і людей. Було зображення в школі, — тоді батьки з черги вкошкували учнів, бо дисципліна вкрай розхиталася через комсомольські вибрики проти вчителів; зображення було в багатьох кольорах: з драговиння і хвощуватих нетрів ящур повз до дрібних тваринок, роззявляючи пащу. Вже червонів зубними гостряками, бо котрусь істоту роздер. Приуявлюється той вигляд, супроти зусилля волі - прогнати його; ні! - мов нарізано з заліза; і кольори мінить на чорність, як попередня примара. Зневажити треба і обійтися самому. Деякий час думки вільні, а потім збоку в обширі свідомості, ніби підкинутий мимовільною пружністю, при цікавості душі до власного стану і забезпеченості, виник вигляд! — крізь духовну просторність проступив. Мирон Данилович, напружуючи думку до судоми в шийних м’язах, проганяє привиддя і звертається до навкружності: дерев, ґрунту, погоди, що несподівано погіршала, бо з півночі хмари темними купами... і знов обвівся обрис: знов! — от, закляття! — з розпуки, мов скрикнула вся душа до когось невидного поблизу: та відійди геть, нечиста кров! — геть відійди!.. Мирон Данилович відвернувся від марища і пішов, куди очі ведуть.
Обмеживсь думками до обсягу своєї особистості і конечних справ; стало тихо на душі. Тільки мертвотно-бліді стіни хаток, по обидва боки, приймали моторошну тінь з півночі.
«...лихо приходить, а помочі ж — ні від кого!» — думає, понурившись, Мирон Данилович. Так і дійшов з пропащою гадкою до площі; хотів звернути в вулицю, що вела до його кутка, але, на диво собі, минув її: забраний сильним поривом почуттєвим — в одному напрямі! - простував мимо східців цегляного будинку, критого бляхою, в якому гніздиться партійний осередок.
Проминув його; і тоді почали вгасати пориви недоброго почуття. А видалося, що чує постріл, - і нерви ловлять повторення звуку. Та знов Мирон Данилович спонурюється, відходячи. Враз страшно зойкнуло! - він оглянувся, ніби в плечі вжалений; Мороз обсипав душу: так зойкнуло з кам’яниці.
Там, чіпляючися за одвірок відчинених дверей, стоїть жінка: збіліла і так дихає - мов її щойно душено і тепер спроможна вхопити трішки повітря.
— Поможіть! — закричала вона.
Мирон Данилович побіг до сходів, але прискочивши близько, вдержався: через звичний страх перед будинком, звідки завжди сунуло і загрожувало начальство, приїждже — владичне, і тутешнє — дрібне, провадячи розор.
Позаду чути кроки і оклик:
— Заходьмо!
То — рахівник сільради, що нагодився поблизу; з ним ступив Мирон Данилович на східці.
Жінка однією рукою трималася за одвірок, а другою - в хворому.жесті, вкрай безвільному — показала на приміщення і зразу ж поклала її до грудей, мов би серце хотіла спинити:
— Там... секретар райкому застрелився - приїхав тепер...
Прибігці, стишені, обережно ступаючи, зайшли в будинок.
Минули коридор, ніби видовжені сіни. Опинилися в простор-ній жовтавій кімнаті, як залі для засідань, де на одній стороні двері прочинено: заглянули туди і притерпли біля порога.
Рахівник перший зважується ввійти, а Мирон Данилович — слідом, як тінь, до секретаря, що з підібгнутими колінами лежить при столі, недалеко від стіни; револьвер поруч. Очі по-скляніли, запавшися димувато-білястою млою; застигли непорушно, без блиску і свічення, тільки в холодній порожнечі і легенькій прозорості зверху. З проломини в скроні густо і в’язко, пасмовитими патьоками, трішки розділяючися, збігла кров; розлилась по підлозі, при голові і плечі. Бризки ж були на столі — торкнули папір.
Гляділи захожі, ніби перемагаючи сліпучий, хоч невидимий, сполох з таємної пожежі, коли вмить з’явилася, — з іншої, ніж та, що речі спалить.