![Дика енергія. Лана [Дикая энергия. Лана - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/2/0/dika-energiya-lana-dikaya-energiya-lana-uk-download.jpg)
Дика енергія. Лана [Дикая энергия. Лана - uk]
- Автор: Дяченко Марина та Сергій
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 966-8317-83-1
- Переводчик: Іван Андрусяк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Дика енергія. Лана [Дикая энергия. Лана - uk]». Краткое содержание книги:
Виявляється, що мене оштрафували лише на один пакет. І не звільнили зовсім, а просто перевели на місце скраю, за номером 1001/005. Я дуже цінний працівник, написано у повідомленні. Якщо на новому місці проявлю себе з кращого боку, мій статус може бути відновлено.
Ну от, усе закінчилося добре. У мене є запаска. А завтра я підготуюся, гарно відпрацюю, і мені дадуть енергопакет…
Я знову згадую тих, із вежі, які вміють літати. Які синтетиків не мають за людей. А самі вони хто? І хто вигадав це огидне слово — «синтетик»?!
Сідаю на ліжко. Кладу на коліна барабан. Потроху починаю вистукувати ритм; барабан відгукується. Це не співчуття і ні в якому разі не жалість — це стримана, сторожка сила.
Тепер я думаю про Єву. Про те, що з нею сталося. Вона була синтетиком — як і я. Гнат синтетик. Білявий Микола синтетик. Навіть Довгий — також синтетик. Римус…
Ці, що літають, знайомі з Римусом. Якби не страх запізнитися на шоу, якби не все, що потім сталося, я б не забула про таку важливу річ!
Барабан зі мною згоден. Він озивається довгим розложистим гуркотом — ніби перед бурею.
У Римуса покупці. Вперше бачу, щоб у нього щось купували. Огрядна дама, голена під нуль, купує іграшкову барабанну установку маленькому хлопчикові. Я давно вже не бачила у місті дітей, а в нашому районі їх просто немає. Хлопчик видається мені чимось подібним до звірятка. Я роздивляюся його, але близько підійти не наважуюсь.
Нарешті вони з матір’ю йдуть, і я можу поговорити з Римусом. Він уважно вислуховує все, що я йому — плутано, з образою, з обуренням — розповідаю.
— Як ти міг мене туди відправити! Вони ж мене мало у вікно не викинули!
— Вони тебе не визнали, — каже Римус, і в його голосі звучить тривога. — Чому ж… А мені здавалося, що ти така ж дика, як вони.
— Що?!
Римус киває.
— Вони дикі. Так їх називають. І ти — Дика… я був певен, що ти також.
— Я…
— Але вони тебе не визнали. Отже… я помилився, пробач.
Він на очах робиться старим-старим. Немічним. Ледь живим.
— Не переймайтеся так. — Мені стає незручно. Хіба можна — людина мені барабан подарувала, а я їй завдаю клопотів.
— Дика енергія, — він мене не слухає, — єдине пальне для людей. Єдине справжнє пальне. Жучки ці, дилери, нею не гендлюють.
Я зніяковіло кручу в руках барабан. Зображення вовка перевертається.
— Бідолашні синтетики живуть на подачках, — тихо каже Римус. — Вони не здатні самі себе підзарядити. Але дике серце народжує дику енергію. Я сподівався, твоє також.
— Я синтетик, — кажу з гіркотою. — Мені ще поталанило, що вони, ці дикі, вчасно впізнали твій барабан.
— Це не мій барабан, — каже він недбало. — Ти синтетик… Як це сумно.
— Але чому?
Він скрушно хитає головою:
— Не питай… Якщо ти синтетик, краще не мороч собі голови. Іди… скоро енергетична година.
Я підводжуся з тамтама, на якому сиділа весь цей час, і плентаюся до виходу. Не озираючись. Не прощаючись. Беруся за ручку дверей…
— Зажди!
Слово звучить, як удар барабана. Я озираюся.
— Послухай, — каже Римус. — А може, це вони помилились? Вони, а не я? До них так довго не піднімалися нові дикі, що вони забули, як виглядають новачки!
— Удруге я до них не піду.
Римус потирає долоні:
— Послухай… Є лише один спосіб перевірити, дика ти чи синтетик. І не треба до них іти, треба тільки… — У нього дивно блищать очі.
Він чекає від мене цього запитання, ну що ж, я запитаюся.
— Який спосіб?
Він розповідає.
— Ні, — кажу швидко. — Я знаю, як від цього подихають. Бачила. На собі випробовувати не хочу.
Римус опускає плечі.
— Тоді прощавай, — каже мляво. — На все краще.
До енергогодини залишається не так багато часу. Мені б крокувати швидше, та вся праця й злигодні цього дня навалюються на плечі. І я ледве ногами пересуваю. Так і запізнитися недовго.
Я згадую Єву. Як їй було зле, бідоласі, в кінці кожної доби, напередодні енергогодини. Вона казала: «Я тобі заздрю…» Чому заздрити? Ось, плентаюся тепер, як вона…
Стріпую головою, змушую себе відкинути дурні думки. Все добре. Зараз прийду додому, підключуся, і стане легше. Зовсім добре. Завтра піду на роботу. Стану на платформу 1001/005 і старатимуся щосили. І мене переведуть на 1001/006. А там за півроку повернуся знову в центр екрана. Головне — забути все це. Не лазити до покинутих веж. Не думати про Єву. Не…
Праворуч, з підворіття, на мене уважно дивляться. Я рвучко повертаю голову. Встигаю побачити спину — чоловік іде у темряву. Ззаду на плащі у нього нашитий відбивач — якийсь знак… Здається, коло…