Таємниця піратських печер
- Автор: Валеро Родольфо Перес
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Вячеслав Фёдорович Сахно
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця піратських печер». Краткое содержание книги:
Для молодшого і середнього шкільного віку.
На цей раз діти були обачніші. За кілька хвилин вони опинились на вершині гори. Ховаючись за соснами, востаннє поглянули вниз.
— Є що розповісти близнятам, — сяючи від утіхи, сказала Аліна. — Ми розкрили таємницю Хасінто!
Розділ XIV
НЕАБИЯКЕ ВІДКРИТТЯ
Діставшись до скелі Корсара, близнята спіткали Ірму та Енріке. Пепе приєднався до них. Тепер археологи з хлопчиком були у вузькому тунелі Довгої печери. Вони вже обстежили більше половини скелястого грота. Чоловік освітлював долівку метр за метром і раз у раз нагинався, ретельно вивчаючи глинисту землю.
Пепе вичікував слушної нагоди і нарешті зважився:
— То ви шукаєте кераміку сібонеїв? — спитав він удавано наївно.
— Кераміку сібонеїв? — перепитав Енріке, не відводячи очей від освітленої ділянки землі.— Хто тобі таке сказав?
— Ірма, — лукаво відповів хлопчик.
— Я? — засміялася жінка. — Я не могла тобі такого сказати. Сібонеї гончарства не знали. Ми шукаємо гончарні вироби таїно.
— А ще маємо надію знайти якесь знаряддя, — додав Енріке.
«Невже я помилився?»— подумав хлопчик, вже не такий певний того, що саме сказала жінка минулого разу.
Лишивши брата з археологами, Пако у супроводі Мочіти подався до Лійкуватої печери. Цього разу хлопчик був добре споряджений. З допомогою ліхтарика він дістався до кінця печери. Що його найбільше затримало, так це пошуки виступу, щоб прив’язати мотузок, по якому йому потім доведеться вибиратись. Мочіта тим часом греблася в кутку й гарчала.
Нарешті хлопчик прив’язав мотузок і закинув кінець в отвір. Потім узяв ліхтарик, підпертий каменем, і посвітив униз: дно було неглибоко. Причепивши ліхтарик до пояса, Пако обережно зсунувся в отвір і стрибнув.
— Неглибоко, — казав сам до себе.
Потяг за мотузок. Тримався добре. Хлопчик пов’язав на ньому вузли, щоб легше було вилазити назад. Після цього взяв ліхтарик і обвів променем довкола себе. Яма була широка. Глина поступалася місцем каменю, а з одного боку стіни не було.
«Тунель», — подумав хлопчик.
Йому довелося нагнути голову, щоб вільно пройти по ньому. Через кілька метрів стеля понижчала, і це змусило його зігнутися, але далі знову повищала.
«Я йду до берега», — подумав він.
Тунель тягнувся в напрямку моря паралельно з печерою, що була нагорі. Хлопчик уже чув шум прибою. Ліхтарик світив тьмяно — орієнтуватися було важко. Він забув поміняти батарейки, хоча іі привіз до селища нові.
Пако почув шум моря ближче, і через кілька кроків тунель несподівано перейшов у печеру. Звідкись долинав плескіт води. Проте слабке світло не діставало до неї.
Хлопчик обережно рухався вперед, орієнтуючись на шум. Скелясте дно було вологе і слизьке. Раптом він відчув, що промочив ноги. Посвітив униз і побачив, що підошви черевиків у воді. Пако витягнув руку з ліхтариком, і тьмяний промінь освітив маленьке озерце в печері. По гладіні іноді котило невелику хвилю.
— Неймовірно, — тихо промовив він, а відлуння повторило:
— …мовірно… вірно…
«Ця печера сполучається з морем попід землею, — зміркував хлопчик. — Вода просочується через глину».
Пако посвітив перед собою, щоб роздивитися, що там далі, але морок був непроглядний.
— Треба повертатись, — сказав сам до себе. — Розповім друзям. Та й ліхтарик уже ледь блимає, а лишатися тут без світла небезпечно.
Хлопчик обернувся, відшукуючи вхід до тунелю.
І тут він побачив якусь невиразну чорну тінь. Пако завмер. Він відчув, як мурашки забігали йому по спині.
— Х-хто там? — проказав він тремтячим голосом і, долаючи страх, рушив уперед, сповнений рішучості відбиватися ліхтариком, кулаками й ногами. Ні, йому не привиділось. Пако підступив ближче і зрозумів, що то.
— Скрині! — вражено вигукнув хлопчик. Відлуння повторило: «…ині!»
Він відчув, що весь спітнів. Але невдовзі переляк минув і його охопила цікавість. Чому ці скрині опинились тут?
Хлопчик освітив їх. Це були два видовжені вузькі дерев’яні ящики. Через край одного з них звисав клапоть поліетилену.
«Це не з піратських часів, — подумав хлопчик. — Їх принесено сюди нещодавно».
Він спробував відкрити ящики, та марно. Тоді Пако освітив ліхтариком навколо себе і помітив камінь. Підняв його і вдарив по ящику, що був зверху. Та камінь був над. то маленький, і він не зміг відірвати жодної дошки, лиш трохи сплющив дерево.
— Треба знайти більший, — сказав собі Пако і пошукав ще. Під тьмяним світлом ліхтарика він побачив ще один, але завважив, що він йому мало підходить. Узяв його в руку. Камінь був круглий і шліфований, похватний. Де він бачив подібні? Де?