Заплотний лицар
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заплотний лицар». Краткое содержание книги:
В порядку експерименту повість значно адаптована у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, ба навіть імен набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Адреса перекладача для відгуків, пропозицій та спілкування: vbrodovoy@gmail.com.
Тибольт Ланістер та Андрош Ясенбрід виїзжали один супроти одного ще тричі, поки нарешті пан Андрош не втратив щита і не злетів з коня, програвши герць. Молодший Ясенбрід протримався іще довше, зламавши аж дев’ять списів супроти Шторма-Реготуна, Лионеля Баратеона. У десятій сутичці вони обидва злетіли з коней, але скочили на ноги задля пішого бою мечем проти булави. Нарешті побитий пан Роберт Ясенбрід визнав свою поразку. Та його батько на помості зовсім не виглядав засмученим. Хоч обох синів господаря Ясенброду вибили з лав поборників діви, але вони шляхетно показали себе на герці супроти бійців з числа найславетніших лицарів Семицарства.
«Але я мушу виступити краще», подумав Дунк, спостерігаючи, як переможець і переможений разом ідуть з поля. «Хоробро битися і чесно програти — мені того замало. Маю виграти хоча б один двобій, бо втрачу все.»
Панові Тибольту Ланістеру та Штормові-Реготуну належало тепер зайняти місця серед поборників діви, замінивши переможених. Жовтогарячі шатра вже знімали. За кілька аршин звідти молодий кронпринц відпочивав на високому табірному стільці перед своїм чорним шатром. Він зняв шолома, відкривши чорне, як у батька, волосся, серед якого виднілося світле пасмо. Пахолок приніс йому срібного келиха, і принц зробив ковток. «Якщо розумний, то попросив води», зазначив про себе Дунк, «а якщо дурний, то вина». Він спитав себе, чи Валар справді успадкував якусь частину славетної лицарської майстерності свого батька, а чи йому просто дістався найслабший суперник.
Сурми оголосили виїзд на бойовище трьох нових шукачів слави. Оповісники вигукнули їхні імена.
— Пан Пирс із дому Карон, князь Порубіжних Марок!
Цей лицар мав на щиті срібну арфу, хоча вапенрок був помережаний солов’ями.
— Пан Йозет з Малістерів, господарів на Морестражі!
Пан Йозет мав на собі крилатого шолома, а на щиті — орла у волошково-синьому небі.
— Пан Гавен з дому Лебедин, господар Шолом-Каменю, що на Мисі Гніву!
На його гербі люто билися два лебеді: один білий, другий чорний. На обладунку пана Гавена, його накидці і ладрах коня також буяло мереживо чорного та білого. Навіть піхви меча та спис були смугасті.
Князь Карон, відомий лицар, співець та музика, торкнувся списом троянди князя Тирела. Пан Йозет стукнув по щиті з клітинами пана Гамфрея Гардинга. Чорно-білий лицар, пан Гавен Лебедин, викликав чорного принца, якого охороняв білий вартовий.
Дунк почухав підборіддя. Пан Гавен був ще старіший за його старого хазяїна, який вже лежав у могилі.
— Яйку, хто найслабший боєць з отих трьох? — про всяк випадок запитав він у хлопця на плечах, який, здавалося, знав усе про всіх.
— Князь Гавен, — миттю відповів малий. — Супротивник Валара.
— Принца Валара, — виправив Дунк. — Зброєносець, хлопче, має вчитися чемності.
Троє супротивників зайняли місця, поки троє поборників діви сідали верхи. Навколо ставили заклади, вигукували заохочення, але Дунк не зводив очей з принца. У першій сутичці той завдав удару ковзом по щиті пана Гавена, і кінець списа відскочив убік майже так само, як з паном Абеляром Вишестражем. Та зараз це був інший бік, у порожнє повітря. Спис самого пана Гавена чисто зламався на грудях принца, і Валар трохи не впав, але спромігся всидіти.
У другій сутичці Валар відхилив списа вліво, цілячи у груди супротивника, та натомість вдарив у плече. Проте навіть і цього удару вистачило, аби старий лицар зронив списа, а тоді змахнув іншою рукою, намагаючись утримати рівновагу, і впав. Молодший кронпринц зіскочив з коня і витяг меча, та пан Гавен помахав йому з землі й підняв забороло.
— Здаюся, ваша милість! — оголосив він. — Влучний удар.
Панство на помості підхопило:
— Влучний удар! Чесна перемога!
Тим часом Валар став на коліно, аби допомогти сивому князеві звестися на ноги.
— Ані те, ані інше, — пробурчав Яйк згори.
— Сиди тихо, бо прожену до табору.
Трохи далі пана Йозета Малістера понесли непритомного геть з поля. А тим часом пан з арфою та пан з трояндою хвацько гамселили один одного тупою зброєю на радість галасливому натовпові. Дунк так задивився на Валара Таргарієна, що ледве їх помічав. «Принц б’ється добре, але не занадто», промайнула в нього думка. «Супроти нього я можу собі щастя поспитати. Якщо з ласки божої зіб'ю його додолу, то в пішому двобої міцніша статура візьме гору.»