Країна Моксель, або Московія. Книга 2
- Автор: Билинский Владимир
- Серия: Країна Моксель #2
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 2». Краткое содержание книги:
Ще одне цікаве свідчення про фінську належність мерянської землі.
У давніх мерянських городищах було виявлено безліч всіляких підвісок — шийних, поясних, наплічних тощо.
Потрібно звернути особливу увагу на підвіски на зразок конячок. Це цілковито мерянські підвіски. Вони притаманні переважно мері й зустрічаються в їхній землі повсюдно.
Любили меряни носити й зап'ястя.
"Ми бачили, що всі Меряни, як чоловіки, так і жінки, носили зап’ястя не лише на кисті руки, а й також і вище ліктя. В одному з курганів біля села Осипова Пустинь знайшли цікаву могилу чоловіка. Скелет був геть зотлілий, при ньому на грудях знайшли, у вигляді підвіски, монету Генріха IV німецького (1056—1106); на правій руці браслет з товстого жовтого бронзового дроту; біля пальців — перстень спіральної форми із залишками вовняного шнурка, що слугував замість підвіски; біля лівого боку — ножик, наконечник дротика або стріли й сокиру; на правій нозі, біля коліна, два бронзових браслети, один плоский, інший жолобком, просунуті один в один, у ногах — глиняний горщик.
Щоб пояснити пристрасть Мерян до браслетів, треба пригадати, що фінські племена уявляли своїх богинь, прикрашених браслетами. Дружина лісового бога Тапіо, Мієлліка, уявлялася у вигляді красивої жінки; коли мисливцеві пощастило на полюванні, тоді Мієлліка, як добра, тиха богиня, являлася йому в дивовижній красі, із золотими зап'ястями на руках, золотими перстнями на пальцях, золотим вінком на голові, золотими пов’язками у волоссі, золотими сергами у вухах, з перлами на віях, у синіх панчохах та червоних підв’язках біля черевиків. Але якщо полювання не вдавалося, то красива жінка перетворювалася на потворну й огидну істоту; замість золотих прикрас на ній були зап’ястя, кільця, вінки, намиста тощо, зроблені із хмизу, взуття з осоки, а все інше одіяння в лахміттях" [4, с. 109].
Навіть вірування мерян свідчать про їхню належність до давнього фінського етносу. Саме стародавні фінські перекази та вірування наклали відбиток на мерянські прикраси, їхнє поняття краси, їхній духовний світ.
Однак у читачів не повинна скластися думка, що кожен покійний мерянин був так яскраво й багато прикрашений, як у могилі біля села Осипова Пустинь. Аж ніяк! Прикраси залежали від статків людини: що багатшого була людина за життя — то багатшими були прикраси в її могилі. І навпаки: бідний мерянин таким залишався і в могилі.
Хочу звернути увагу на ще один факт — монета, знайдена при багатому мерянині біля села Осипова Пустинь, указує на мерянську могилу XII століття. Не слід вважати, що монета з’явилася в мерянській землі в рік випуску. Бо чеканилися ці монети Генріхом IV лише після одержання ним титулу імператора в 1084 році. Тобто вона могла з’явитися в мерянській землі й через 20—40 років. Це зайвий раз доводить: і в XII столітті в мерянській землі, або Інакше — в країні Моксель, повсюдно проживав фінський етнос. І Іро що не варто забувати. Хоча граф О. С. Уваров це замовчує.
І друге, не менш важливе; навіть у ХП столітті серед фінського етносу марянської землі всуціль панували фінська язичницька релігія і фінські язичницькі обряди. Про це також не варто забувати.
Чесно викладений матеріал одразу ж відшарував хитромудрі великоросійські вимисли, і назовні виплила московська історична облуда.
Не стану далі описувати, які кільця, перстні, браслети, пояси, ремінні пряжки, ножі носили меряни. Найчастіше то були речі привізні — або з Волзької Булгарії, або зі Скандинавії та країн Балтійського регіону. Поза всяким сумнівом, чимало прикрас виготовляли меряни самі. Більша частина домашнього начиння також виготовлялася мерянами. Серед них: відра дерев’яні різних розмірів; дерев’яні скрині, ящики, різноманітні лавки; великий і малий глиняний посуд; кам’яні бруски, кремнієві кресала тощо. Про це свідчить сам О. С. Уваров:
"Ми вже бачили, що символічні зображення рук, лап і кілець ліпилися з глини, але не обпалювалися, тоді як глиняний ідол був обпалений. Отже, Меряни... вміли обпалювати глину, імовірно, свідомо не обпалювали деяких предметів... Та ж розбіжність в обробці глини існує і щодо посуду, знайденого в могилах: один виготовлено від руки, 48 грубо і геть неправильно, тоді як інший обпалено, навіть прикрашено візерунками" [4, с. 111].