Пригоди Олівера Твіста
- Автор: Диккенс Чарльз
- Серия: Вершини світового письменства #60
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: М. Пінчевський
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Олівера Твіста». Краткое содержание книги:
Щаслива розв'язка — Олівера рятує «ідеальний джентльмен», містер Браунлоу, — розкриває оптимістичну впевненість письменника в торжестві людяності над злом і несправедливістю.
Містер Бамбл скинув трикутного капелюха, витяг із наголовка хусточку, стер піт, що від злості виступив у нього на лобі, знову надів капелюха й звернувся до трунаря вже спокійнішим тоном:
— То як щодо хлопця?
— Н-ну, розумієте, містере Бамбл, — відповів трунар, — я сплачую чималий податок на користь бідних[19].
— Гм, то й що ж?
— То я оце міркую: як я даю на них так багато, то чом би й мені не взяти з них якнайбільше, містере Бамбл. Отож, мабуть… мабуть, я сам заберу цього хлопця собі.
Містер Бамбл схопив трунаря під руку й потяг до будинку. Після п'ятихвилинних переговорів між містером Сауербері й членами ради ухвалено було, що Олівер того ж вечора переходить до нього «на випробування». Стосовно парафіяльного вихованця це означало: якщо хазяїн після короткої перевірки упевниться, що зможе мати з хлопця максимум зиску, витрачаючи на нього мінімум харчів, то він матиме право залишити його в себе на будь-який час і робити з ним усе, що заманеться.
Коли малого Олівера привели ввечері до «джентльменів» і повідомили, що він сьогодні ж іде слугувати до трунаря, а як надумає скаржитися чи знову колись переступить поріг робітного дому, його пошлють юнгою у плавання, де його або втоплять, або проломлять ломом голову, хлопчик вислухав це з такою байдужістю, що всі одностайно визнали його запеклим малолітнім негідником і наказали містерові Бамблу негайно вивести його геть.
Ясна річ, у кого, як не в членів ради, найменший вияв черствості з чийогось боку мав викликати благородне обурення й жах; але цього разу вони помилялись. Ні, Оліверові зовсім не бракувало чутливості, навпаки, він мав її надміру. І саме тому він був так затурканий грубим поводженням, що мало не отупів і не став безсловесною істотою. Звістку про своє нове призначення він вислухав, не мовивши й слова; потім у руку йому сунули його майно — не дуже велике, бо вмістилося воно в паперовому пакунку півфута завдовжки й завширшки і три дюйми завтовшки, — і він, насунувши на очі картузик і знов ухопившись за рукав містера Бамбла, вирушив назустріч новим поневірянням.
Спочатку містер Бамбл вів Олівера, не звертаючи на хлопця уваги й не озиваючись до нього, бо високо тримав голову, як і належить парафіяльному бідлові, а що день був вітряний, то малого Олівера з головою загортали поли шинелі містера Бамбла, які, розлітаючись, відслоняли в усій красі жилет з вилогами й коричневі плисові штани до колін. Та коли вони вже підходили до місця призначення, містер Бамбл визнав за доцільне глянути вниз і пересвідчитися, що хлопчик має пристойний вигляд і його можна показувати новому хазяїнові; так він і зробив, надавши своєму обличчю милостивого й поблажливого виразу.
— Олівере! — мовив містер Бамбл.
— Що, сер? — озвався Олівер тихим, тремтячим голосом.
— Відсунь з очей картуз і тримай вище голову!
Олівер відразу виконав наказ, та коли, квапливо провівши вільною рукою по очах, підвів їх на містера Бамбла, в них зблиснула сльоза. Бідл суворо подивився на Олівера, і по щоці у того скотилася сльоза, а за нею ще дві і ще. — Хоч як силкувався хлопець, а стримати сльози не міг. Випустивши рукав містера Бамбла, він обома долонями затулив обличчя й заридав так, що сльози заструменіли по підборіддю з-під тоненьких, як патички, пальців.
— Оце-то так! — вигукнув містер Бамбл, зупиняючись і втуплюючись лютим поглядом у свого підопічного. — Оце-то так! Такого невдячного, такого зіпсутого поганця, як ти, Олівере, я ще не…
— Не треба, сер, не треба! — заблагав Олівер, схлипуючи і хапаючись за руку, яка тримала добре знайомий ціпок. — Не треба, сер! Я виправлюся, їй-богу, їй-богу, сер! Просто я ще дуже малий, сер, і такий… такий…
— Який — такий? — здивовано спитав містер Бамбл.
— Такий самотній, сер! Такий самотній! — вигукнув хлопець. — Мене всі ненавидять. Ох, сер, будь ласка, не гнівайтеся на мене!
Хлопець ударив себе кулачком у груди і з непідробним відчаєм подивився бідлові в очі.
Під тим жалісним, безпорадним поглядом містер Бамбл на якусь хвильку розгубився, раз і вдруге хрипко кашлянув і, пробурмотівши щось про цей «клятий кашель», звелів Оліверові витерти сльози й не каверзувати. Потім узяв його за руку й мовчки повів далі.
Коли вони зайшли в дім містера Сауербері, трунар, уже зачинивши віконниці своєї контори, сидів і записував щось в облікову книгу при тьмяному й примарному — як і годиться в такому місці — світлі недогарка.
— Хто там? — мовив трунар, кинувши писати на півслові. — Це ви, Бамбле?
— Не хто інший, містере Сауербері, — відповів бідл. — Ось, приймайте — привів вам хлопчину.
19
Податок на користь бідних — саме з таких податків покривалися витрати на утримання робітних домів.