Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Кинджал проти шаблі
Кинджал проти шаблі - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Кинджал проти шаблі

Электронная книга - «Кинджал проти шаблі». Краткое содержание книги:

...Коли князь Іван Вишневецький та його молода дружина Олександра раділи народженню свого первістка Дмитра, людська заздрість єдиним ударом розбила їхнє щастя. Полонена і продана в рабство Олександра була змушена боротися за виживання, доки не зійшла на один з найвищих щаблів влади в Османській імперії. Княжич Дмитро Вишневецький виріс хоробрим вояком, справжнім оборонцем українських земель від турецьких набігів і дістав прізвисько Байди. Саме тоді невблаганна доля зіткнула матір і сина, які не підозрювали про кревний зв’язок між ними!
1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 23 ... 29
Перейти на страницу:

Копил повернувся вже глибоко вночі.

— Ну, що тобі вдалося дізнатися?

За час відсутності слуги Олізар не заплющив очей. Було видно, як сильно він стомився від очікування найменшої звістки.

— Дізнався, хазяїне, вивідав усе, що тільки можна було вивідати!

— Ну що?..

— Кепські справи.

— Тобто?!

— Дружину там, у Рогатині, молодий князь Іван Михайлович має.

— Що–о–о?!

— А що чуєте: справжню законну дружину! У неї, до того ж, ще й немовля від князя народилося. Хлопчик...

— Ти що верзеш, мерзотнику! Коли ж він устиг?..

Розгніваний Олізар схопив слугу за комір сорочки й притягнув до себе, але Прохор напівпридушеним голосом просипів:

— Говорю, як на сповіді!.. Та й навіщо мені брехати?! Що я, зовсім з глузду з’їхав, щоб на самого князя Вишневецького наклеп зводити?..

Насилу опанувавши себе, Семен відпустив вірного слугу, впав на лаву й простогнав:

— І звідки, скажи мені, ці баби проклятущі беруться?! Вічно підлізуть під найзавидніших наречених, усі плани поплутають...

Слуга розсудливо промовчав, чекаючи, коли хазяїн заговорить знову. І той спитав:

— А чого ж його власна мати про таке ні сном, ні духом?..

— Минулої осені татарва клята князя підстрелила, його довезли куди найближче — просто в Рогатин тобто. Там його місцева знахарка лікувала... А слуги побоялися матері–княгині розповісти про таку справу: відомо, що стара норов крутий має!

— Ну, а згодом?

— А потім уже сам князь заборонив їм патякати про все це: адже доки він у Рогатині відлежувався та від важкої рани одужував, то закохався, а потім уже й оженився.

— А ти як же довідався про всю цю справу?

— Та як, як!..

Копил на секунду потупився, після чого заявив з несподіваною рішучістю:

— Та дуже просто: підгледів і підслухав — чого вже там!..

— А тебе самого ніхто не помітив, доки ти підглядав та підслуховував?

— Мене?! А хто на слуг увагу звертає, нас же навіть за людей не вважають...

Прохор подивився на хазяїна з докором: мовляв, не кривдьте вірну, всім серцем віддану людину настільки нікчемними підозрами...

— Ну, добре, добре! То що ж ти підгледів?

— А те, як молодий князь Вишневецький, відіспавшись із дороги, спершу листа якогось написав, потім гукнув свою людину, вручив те послання й наказав суворим тоном: «Мчи у Рогатин, віддай це моїй обожнюваній Олександруньці. На словах же передаси: нехай замість мене синочка нашого, дитятко моє любе, поцілує. І нехай незабаром чекає на моє повернення. Я у матері день або два побуду, не більше — сил бракує довше розлуку з коханою дружинонькою винести! Але все ж таки треба деякі справи вдома залагодити. Тим паче, що по весні хочу молоду дружину з дитятком з Рогатина сюди перевезти». Сказав усе це — і пішов геть. А слуга той миттю в дорогу збиратися почав. Ну, а я сюди, до вашої милості...

— Та–а–ак, погані справи, зовсім погані... — Олізар лише потилицю почухав, досадуючи на зовсім непередбачену перешкоду.

— Куди вже гірше, — обережно підтакнув Копил.

— Так ти б краще порадив, як із цією справою бути, а не гугнявив отут мені!.. — миттю напустився Семен на слугу.

— Отже, коли у князя дружина молода в Рогатині...

— Та ще й синок у них, не забувай!...

— Тобто, ви б хотіли, щоб вони зникли звідти?

— Зникли?!

Хазяїн і слуга уп’ялися один одному в очі й досить довго мовчали. Першим не витримав Прохор:

— Щоб вони зникли, це влаштувати можна було б, якби...

— Якби та якби! — розлютився Олізар. — Якщо мені потрібно, то й нехай зникнуть вони обоє, щоб навіть сліду їхнього на цьому світі не залишилось!..

— Часу надто мало, — поскаржився Копил. — Князь сказав гінцеві своєму, що всього лише днів на два у Вишнівці затримається, не більше...

— От і поміркуй, як би влаштувати так, щоб ці двоє з Рогатина за два дні зникли!

— Воно б і нічого... можна й за день упоратися. Можна б навіть і скоріше, та от тільки...

— Що?..

— Стривайте, ваша милосте, стривайте, дайте поміркувати...

Хвилин десять Копил мовчав, завмерши посередині кімнати й обхопивши потилицю долонями. Коли ж Олізар почав виявляти ознаки нетерпіння, поставив найменш очікуване запитання:

1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 23 ... 29
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)