Українські казки

Було це тоді, як раки вміли свистати.

Жили дід та баба, а в них було три доньки — одна краща за іншу. Якось баба сказала найстаршій:

— Ану, візьми коновку[3] та принеси води.

Дочка взяла коновку, зачерпнула з кринички води і хотіла вже йти, але рак-неборак — хап за коновку й не пускає. Дівчина у крик:

— Пусти мене, раче-небораче!

— Не пущу мусиш бути моєю жінкою.

— Ніколи у світі не буду я жінкою клишоногого рака!

І рак-неборак потягнув її у воду.

Баба чекала-чекала старшої доньки, а потім каже середущій:

— Старша десь пропала. Візьми другу коновку та принеси води, бо треба обід варити.

Середуща пішла. Зачерпнула води, але не встигла витягнути, бо рак-неборак — хап за коновку й не пускає.

— Пусти мене, раче-небораче, бо мама буде сварити. Обід треба варити.

— Як підеш за мене, то пущу…

— Ні, я вийду за гарного хлопця, а не за якогось кривоногого рака!

Рак-неборак — сіп її, й дівчина впала у криницю.

Баба вже розсердилася:

— Ач, які вони ледащиці! Видно, там заснули.

Найменша дочка й каже:

— Я піду, мамо, і принесу води.

— Іди, але не сиди там довго.

Пішла менша дочка до криниці, зачерпнула води. А рак-неборак схопив за коновку і не відпускає. Дівчина закричала:

— Ти що, сказився! Ану відпусти, бо мені тут ніколи сидіти!

Рак-неборак відповів:

— Як підеш за мене — відпущу, а як ні — то ні.

— За тебе? А ти будеш мене вірно любити?

— Буду, дівчино!

— Добре. Я вийду за тебе, але скажи, де мої сестри.

— Он вони на толоці рвуть собі косиці.

Дівчина глянула туди — а сестри справді на толоці збирають квіточки.

— Коли приїхати сватати? — спитав рак-неборак.

— У неділю. Наготуємось і будемо чекати.

Молодша донька забрала сестер і пішла додому. Покликала маму і сказала їй на вухо:

— Рак-неборак прийде мене сватати. Я обіцяла стати його жінкою.

— Хай приходить, — відповіла мати.

Настала неділя. На вулиці зібралися люди, бо хотіли побачити, як рак-неборак буде танцювати. Ще такого не було! Чекають-чекають, а жениха нема. Почали вони сміятися:

— У рака-неборака криві ноги. Та ще він задкує — пішов, певно, у другий бік.

Аж раптом земля загуділа і з'явилися парубки на конях. Перед ними на білому коні їхав пишно вбраний красень.

Зраділа тоді молодша донька.

Зліз із білого коня парубок, зайшли вони в хату і посідали за столи. Та й засватали найменшу дочку. А потому молодий і каже нареченій:

— Я маю бути раком іще один рік і три місяці. Чи будеш ти мене чекати так довго?

Молода відповіла:

— Так, буду чекати.

Сів тоді молодий на коня — і тільки курява за ним знялася.

Рак-неборак не забував своєї жінки. Кожного вечора приповзав він до хати, скидав із себе шкаралупу і ставав людиною. Жінка не могла ним натішитися. Але одного разу він сказав:

— Я, жінко, трохи засну, а ти слухай. Як під вікном рак три рази свисне, то розбуди мене…

— Поспи, чоловіче, я буду добре пильнувати.

Жінка не спала — прислухалася до кожного шерхоту. Раптом почула свист. Почав її сон морити, але вона не піддавалася. Минуло трохи часу — хтось свиснув два рази. А жінку ще більше хилить до сну. Поклала вона голову на подушку, біля чоловіка, та й заснула. А коли під вікном хтось свиснув три рази — жінка не почула.