Таємниця Жовтої кімнати

І ще він звернув увагу на те, що дірка на кілька сантиметрів нижче од відбитка закривавленої руки.

Рультабій повернувся до дверей і почав вивчати замок та защіпку. Він підтвердив, що двері справді були висаджені ззовні, бо замок і защіпка так і лишилися замкненими на виламаних дверях, а завіси були майже вирвані й ледве трималися.

Юний репортер газети «Епок» уважно вивчив їх, потім узявся до дверей: оглянув їх з обох боків, переконався, що ззовні замок не можна ні відімкнути, ні замкнути, а також перевірив ключа, який стирчав у замковій щілині зсередини кімнати. Ще раз переконався: коли ключа встромлено зсередини, ззовні двері неможливо відчинити іншим ключем. Нарешті, пересвідчившись, що в дверях немає жодного автоматичного замка і що, коротше кажучи, вони являють собою найзвичайнісінькі двері з надійним замком та защіпкою, які лишилися зачиненими, Рультабій зронив слова:

— Оце вже краще!

Після цього сів на підлогу, поспішливо скинув черевики й у самих шкарпетках увійшов до кімнати. Перш за все нахилився над перекинутими меблями й надзвичайно доскіпливо їх оглянув. Ми мовчки спостерігали. Татусь Жак повторював час од часу з усе більшою іронією:

— Гай-гай, юначе! Гай-гай! Навіщо ви так мордуєтесь?!

Та Рультабій раптом підвів голову:

— Ви сказали чисту правду, татусю Жаку. Ваша господиня й справді не була зачесана на прямий проділ, як я, старий телепень, попередньо припускав. — І, гнучкий, як змія, він ковзнув під ліжко.

— Ви тільки подумайте, — не вгавав татусь Жак, — адже вбивця ховався під ліжком! О десятій годині, коли я ввійшов зачинити віконниці й запалити світло, він уже там причаївся, бо ні пан Станжерсон, ні панна Матильда, ні я сам більше не виходили з флігеля.

З-під ліжка почувся голос Рультабія:

— Татусю Жаку, о котрій годині професор та його дочка повернулися до лабораторії, щоб більше її не залишати?

— О шостій годині.

— Так, звичайно, він був тут… Це точно… До того ж це єдине місце, де він міг сховатися. Коли ви всі вчотирьох удерлися до кімнати, то чи зазирнули сюди? — пролунало запитання з-під ліжка.

— Ще б пак, зараз же! Ми навіть спершу повністю його відсунули, а потім вже поставили на місце.

— А між матрацами дивились?

— На ліжку був лише один матрац. На нього й поклали панну Станжерсон. Професор із консьєржем мерщій винесли його до лабораторії. А під матрацом була лише металева сітка, яка нічого й нікого приховати не могла. До того ж нас було четверо, й мови бути не може, щоб ми щось прогавили — адже кімнатка маленька, меблів мало, а надвірні двері флігеля — замкнені.

Я насмілився запропонувати гіпотезу:

— Можливо, він зник разом із матрацом! Приміром, сховавшись у матрац! Будь-що можливо в такій загадковій історії! Професор Станжерсон був у розпачі так само, як і консьєрж, тож вони могли незчутися, що несуть подвійний вантаж. А якщо при тому консьєрж був спільником — і поготів! Це не більш як гіпотеза, але вона багато чого пояснила б, зокрема — відсутність у лабораторії та передпокої слідів підошов, наявних у Жовтій кімнаті. Коли панну транспортували до замку, матрац могли на хвильку лишити поблизу вікна, що й дало злочинцеві можливість утекти…