Троє в машині
- Автор: Щеголихин Иван Павлович
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: В. Ольшанський
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Троє в машині». Краткое содержание книги:
Гострий, напружений, динамічний сюжет творів приверне увагу широкого кола читачів.
Дьомін знову розмовляв із Шуптою і знову чув:
— Ти мені подавай факти.
— Вона здала гроші, предмет крадіжки — ось факт.
— А покривання розбійника, вбивць — це не факт? — спокійно запитував Анатолій Андрійович. Складну справу він закінчив швидко, був задоволений і міг дозволити собі невелику дискусію з молодим колегою.
— Все залежить од того, на чому, зрештою, зробити акцент, — на першому факті чи на другому.
— Гаразд, це й зробить суд, а не ми з тобою. Розставити акценти.
— Слідчий повинен дивитись далі фактів, Анатолію Андрійовичу, — впирався Дьомін.
— Куди — далі? — грав у наївність Шупта.
— У психологію, наприклад, є поняття честі, совісті, дівочої гордості.
— Блатна честь і блатна совість — не викажи! — антигромадські. А ми зобов'язані з цим боротися.
— Слідчий повинен бути не тільки обвинувачем, але й захисником, Анатолію Андрійовичу.
— Слушно, правильно, недаремно тебе учили. Але ж ти — суцільний захисник. Обвинувача в тобі немає. Отже, немає у тобі й слідчого. Іди до прокурора, заявляй про свою особливу думку.
Дулатов уже знав про незлагоду у Дьоміна з Шуптою, але поки ще ні в чому не дорікав молодому слідчому і навіть, як гадалось Дьоміну, дивився з певною симпатією на його скрупульозність, щирість, намагання дійти до суті. У всякому разі, Дьоміна він зустрічав добре, розмовляв з ним по-батьківськи.
Про Дулатова ходили легенди. Колись і він був хвацьким оперативником, працював у карному розшуку. Розповідали, що він влучав з пістолета у підкинутий п'ятак. Що три доби просидів у шафі, не пив, не їв, але застукав на гарячому перевізників опію. Що одного разу не змогли проникнути у замкнену злодійську хавіру, де була сходка, і Дулатов наказав узяти його, Дулатова, на руки, розгойдати й кинути у вікно. Його розгойдали, кинули. Він вибив раму, клубком влетів у кімнату і випростався коло стіни. Від підлоги до стелі, з двома пістолетами.
Дьоміну не дуже вірилось, що спокійний, мудрий, розважливий Дулатов, міський прокурор, здатний на такі фортелі. Він йому здавався розумнішим за це «безумство хоробрих». Але Дьомін охоче й сам розповідав ці легенди, розуміючи, що в них — правда професії.
І ще оповідали, що давно, у тридцяті роки, Дулатов викрив зграю розкрадачів у міськторзі й закохався у молоденьку продавщицю. Дочекався, коли вона відбула покарання, і одружився з нею. Тепер уже діти, онуки.
За день до суду Дьомін зайшов до Дулатова і сказав, що таким слідчим, як Шупта, він ніколи не зможе стати.
— Даремно, — покартав його прокурор, — Анатолій Андрійович добрий слідчий. Дивіться, як швидко він закінчив справу.
— Він бачить людину такою, якою вона є зараз, на слідстві, — похмуро сказав Дьомін. — І не бажає знати, якою ця людина може стати.
— Суд розбереться. Будемо сподіватися, що він погляне ширше за нас із вами.
Судила всіх трьох виїзна сесія міського суду. У клубі авторемонтного заводу. Народу набилося повно-повнісінько. Раніше такий суд називався показовим. Таким він по суті й залишився.
Бойко поводила себе визивно. Зала гуділа від обурення. Тут же діти загиблої. «Розстріляти її, сучку!» — кричали жінки. Так вона й пішла по статті за розбійницький напад, із посиланням на статтю 195 — за приховування.
Похмурий, пригнічений Дьомін зайшов після суду до Дулатова. Ні, він був засмучений не тільки через Таню Бойко.
— Не можу, — признався Дьомін прокурору. — Не зможу працювати… Я не той, за кого сам себе вважав… Розповзається усе, пливе. Немає фокусу, ясності. Наче я в чужих окулярах.
Дулатов слухав мовчки. І раптом спитав Дьоміна про його батьків, хто вони. Наче не знав.
Учителі вопи. В школі. Мати російську літературу викладає у старших класах, батько — математику, фізику Сільські вчителі. Дьомін народився в селі, там і школу закінчив. Коли до університету вступив, батьки за ним потяглися, до міста. І ціле літо пропадають на дачі, від землі, від сільських турбот не можуть одвикнути.