Свої, чужі, інші

— О, звісно! — рудий бородань розчинив ґратчасті двері, другий стражник приготував мотузку. — Виходьте, голодранці!

Ренні вийшов перший і зненацька спробував проскочити поміж ніг у чорношкірого на вулицю, але той схопив хлопчиська за плече й підняв угору.

Він передав малюка своєму хазяїнові, а той власноруч зв'язав Ренні руки. Стражники так само пов'язали Інтара. Чорношкірий узяв обох хлопчаків за лікті та вивів назовні.

Зрозуміло, пан Наоб прибув не пішки. На нього чекала закрита карета, запряжена парою гнідих коней. За кучера був чорношкірий. Він відчинив дверцята карети, штовхнув обох хлопчаків усередину (сумка Інтарова залишилася на підлозі у вартівні), почекав, поки туди само видереться та всядеться його хазяїн, і тільки потім зайняв місце на передку.

Карета покотила бруком. Хлопчаки добралися один до одного й сіли на підлогу, плечем до плеча. Купець із посмішкою розглядав їх.

— Спритні ви хлопці, — промовив він нарешті, — я подбаю про те, щоб вас як слід прилаштували.

Від цієї обіцянки в Інтара мороз поза шкірою пробіг.

— Е-е… це куди?

— Швидкість, спритність і витривалість дуже цінуються на апельсинових плантаціях у південній провінції, — люб'язно пояснив пан Наоб.

— Ясно, — буркнув Інтар. Ренні мовчав, спідлоба дивлячись на работоргівця.

В Інтара від люті й страху огидно скрутило живіт — аж ноги похололи. Плантації… У, сволота! Ну все… Вони пропали.

Пан Наоб більше на хлопчаків не дивився. Він був задоволений тим, що спіймав маленького негідника, який міг, мабуть, стати на заваді… Звичайно, з одного боку — хто б малому повірив? Якби й знайшлися такі божевільні, то справу, навіть дійди та до суду, було б швидко закрито за недостатністю доказів. І головний суддя не вчинив би інакше, адже тоді в нього навряд чи вистачило б коштів добудувати свій заміський будинок… Благо, є й ті, хто подбав би про розгляд справи в головного судді, наполіг на винятковій важливості…

Так, це була відпрацьована схема, введена в дію три роки тому. Щоправда, тоді свідок так до влади й не добрався, але про всяк випадок… Усе було підготовано.

І все-таки обережність ніколи не завадить. Навіщо чекати, поки від очманілої іскорки загориться цілий будинок? Краще відразу загасити її, поки для цього достатньо простого плювка…

Думки купця звернулися до тієї партії товару, котру він збирався відправити в південну провінцію за кілька днів. Ренні та його нахабний приятель саме вдало її доповнять до круглого числа. Пан Наоб кивав у відповідь своїм думкам. Так, поза сумнівом, усе склалося вдало…

Удача в цьому таємному промислі, який забезпечував головний прибуток його родині уже чотири покоління, не залишала пана Наоба Лооса ніколи.