Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: колективна монографія
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Бібліотека Міжнародного часопису «Проблеми філософії права»
- ISBN: 978-966-8058-37-0
- Жанр: право
Электронная книга - «Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: колективна монографія». Краткое содержание книги:
Монографія адресована спеціалістам і широкому колу читачів, зацікавить як вчених-юристів, так і практиків, зокрема суддів, студентів-правників, які прагнуть фундаментально осмислити світ права, зокрема правосуддя.
Розтлумачуючи в рішенні у справі про право вільного вибору захисника (2000) положення частини другої статті 59 Конституції України, КСУ опосередковано відзначив, що кримінальне судочинство передбачає різні та відповідні гарантії, пов’язані не лише з судовим процесом. Суд, зокрема, зазначив, що конституційне «положення про те, що «для забезпечення права на захист від обвинувачення… в Україні діє адвокатура», треба розуміти як одну із конституційних гарантій, що надає підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість реалізувати своє право вільно вибирати захисником у кримінальному судочинстві адвоката — особу, яка має право на заняття адвокатською діяльністю» (пункт 2 резолютивної частини рішення).
«Питання проведення дізнання, досудового слідства у конкретних кримінальних справах, як зазначив Конституційний Суд України, є саме такими, що пов’язані зі здійсненням правосуддя у конкретних справах» (абзац 6 пункту 4 Рішення в справі про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства (2002)).
Таким чином, тлумачення Конституційного Суду України дають підстави стверджувати про таке розуміння здійснення правосуддя і судочинства та їх розмежування. По-перше, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. По-друге, правосуддя здійснюється в формі судочинства, тоді як судочинство, зокрема кримінальне, є також і діяльністю органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді), а також діяльністю інших учасників кримінального процесу — підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Чи є судом орган держави, що не здійснює правосуддя? Вважається, що суд — це «орган держави для здійснення правосуддя…»[64]. Виникає питання, винесене в назву: чи вважатиметься судом орган держави, що не здійснює правосуддя? Аби відповісти на нього, з’ясуймо формальні та змістовні ознаки суду та правосуддя.
Поставлені питання є не спекулятивними, а практично актуальними. Зокрема, вони актуалізуються рішенням Європейського суду з прав людини в справі «Сокуренко і Стригун проти України» (2006). Суд, з-поміж іншого, встановив, що, «перевищивши свої повноваження, які були чітко викладені у Господарському процесуальному кодексі, Верховний Суд [України] не може вважатися «судом, встановленим законом», у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції відносно оскаржуваного провадження» (п. 28 Рішення) (зазначимо факт окремих думок).
Це питання є значимим і в зв’язку з історико-правовою оцінкою рішення Верховного Суду України в справі «В. Ющенко до ЦВК» (2004). Суд, на думку критиків, призначаючи третій тур голосування на президентських виборах, діяв поза межами повноважень й ухвалив, на їхню думку, незаконне рішення, що підірвало легітимність Суду.
Далі звернімося до теоретичного та філософського аналізу поняття суд через призму його формальних і змістовних характеристик. Для цілей цього дослідження обмежимося аналізом позитивного державного права, тобто законодавства, встановленого державою.
Чинним законодавством України визначено, що суд є органом держави (для прикладу: «Суд — відповідний орган судової системи держави» (ст. 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» (1994)). Оминувши в даному викладі інакшу змістовну дискусію щодо видів судів (державних і недержавних, зокрема третейських), а також того, що інколи поняття «суд» включає поняття суддя, відзначимо: маємо на увазі державні суди.
Надалі зосередимося на змістовних характеристиках поняття «суд». До таких можна віднести основні засади (принципи) діяльності судів (судочинства), зокрема визначені частиною 3 статті 129 Конституції України: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини та інші. Порушення зазначених засад може мати наслідком скасування судового рішення як результату судової діяльності. Це підтверджує тезу про те, що судом є не будь-яка діяльність спеціального органу держави, а лише така, що відповідає певним засадам, вимогам.
Істотним також є розмежування понять судочинство, як процесуальної форми діяльності, та правосуддя. Звернімося до правових позицій Конституційного Суду України (КСУ), в яких відзначалися формальні та змістовні характеристики поняття правосуддя.
За тлумаченням КСУ, «відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя — це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ» (абз. 1 п. 3 Ухвали КСУ № 44-з від 14 жовтня 1997 року).
64
Маляренко В. Т. Суд // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К., 2003. — Т. 5. — С. 386.